Люди в залі почали здогадуватися, що Пітер Кітінґ п'яний. Адвокат спохмурнів; свідчення були ретельно відпрацьовані, але потяг ось-ось міг зійти з рейок.
— Гаразд, містере Кітінґ, може, розкажіть нам краще про погляди містера Рорка на архітектуру?
— Я вам скажу, якщо так уже кортить знати. Він вважає, що всі повинні роззуватися і вклякати, коли йдеться про архітектуру. Ось як він уважає. А з якого дива? З якого? Це ж лише робота — така ж, як усі інші, хіба не так? Що в цьому такого священного, чорт забирай? Чому ми всі маємо мліти від захвату? Ми ж лише люди. Нам треба заробляти на життя. Чому все не може бути легко і просто? Чому ми повинні ставати якимись проклятущими героями?
— Заспокойтеся-заспокойтеся, містере Кітінґ, гадаю, ми трохи відійшли від теми. Ми…
— Ні, не відійшли. Я знаю, про що кажу. Ви теж знаєте. Усі вони знають. Кожен присутній тут. Я кажу про храм. Хіба ви не розумієте? Навіщо наймати фанатика, щоб збудувати храм? Лише дуже земна людина здатна на це. Людина, яка розуміє… і пробачає. Людина, яка пробачає… Саме це ми шукаємо, йдучи до церкви, — щоб нам… пробачили…
— Отже, містере Кітінґ, повертаючись до містера Рорка…
— А до чого тут Рорк? Він узагалі не архітектор. Він бездарний. Чому я повинен боятися сказати, що він не має таланту? Чому ви всі його боїтеся?
— Містере Кітінґ, якщо ви не надто добре почуваєтесь і не бажаєте свідчити…
Кітінґ глянув на адвоката, неначе щойно прокинувся. Він спробував опанувати себе. Після недовгої паузи він мовив покірно і беземоційно:
— Ні, зі мною все гаразд. Що я повинен сказати?
— Скажіть свою професійну думку про споруду, знану як храм Стоддарда.
— Так, авжеж, про храм Стоддарда… Храм Стоддарда сплановано неправильно, що призводить до просторової заплутаності. Не дотримано балансу форм. Бракує симетрії. Пропорцій не дотримано. — Він говорив на одній ноті, напружуючи шию і намагаючись втримати голову рівно. — Порушено масштабування. Це суперечить елементарним принципам композиції. Загальне враження…
— Містере Кітінґ, голосніше, будь ласка.
— Загальне враження від споруди — грубість й архітектурна безграмотність. Немає… немає відчуття структури, відчуття краси, творчого мислення, немає… — він заплющив очі, — мистецької цілісності…
— Дякую вам, містере Кітінґ. Це все.
Адвокат обернувся до Рорка і нервово сказав:
— Свідок ваш.
— У мене немає запитань, — відповів Рорк.
Так закінчився перший день судового слухання.
Цього вечора Меллорі, Геллер, Енрайт і Лансінґ зібралися у Рорковій кімнаті. Вони не змовлялися, але прийшли всі, покликані однаковим почуттям. Вони не розмовляли про суд, але й не мали бажання уникати напруги і свідомо обходити тему суду. Рорк сидів на креслярському столі й розповідав їм про майбутнє виробництва пластмас. Зненацька Меллорі розреготався без видимої причини.
— Стіве, що сталося? — запитав Рорк.
— Я оце щойно подумав… Говарде, ми всі прийшли сюди, щоб допомогти тобі, розважити тебе. Але натомість це ти допомагаєш нам. Ти, Говарде, підтримуєш власну групу підтримки.
Цього вечора п'яний Пітер Кітінґ простягнувся на столі забігайлівки, затуливши обличчя рукою.
Протягом двох наступних днів іще декілька людей свідчили на користь позивача. Усі розпитування починалися запитаннями про фахові здобутки свідків. Адвокат керував процесом із вправністю досвідченого прес-агента. Остін Геллер зауважив, що архітектори, мабуть, боролися за право виступити із трибуни для свідків, адже це була неперевершена для представників зазвичай мовчазної професії нагода похизуватися.
Жоден із них не дивився на Говарда Рорка. Рорк дивився на них. Слухав їхні свідчення і кожному казав: «У мене немає запитань».
Ролстон Голкомб вийшов на трибуну в краватці-метелику та з палицею із золотим набалдашником, нагадуючи герцога чи трактирного музиканта. Його свідчення було довжелезне й заплутане, і зводилося до такого:
— Усе це нісенітниці. Усе це дитячий лепет. Не можу сказати, що співчуваю містерові Гоптону Стоддарду. Він мав бути обачніший. Наукою доведено, що нашому століттю личить лише архітектурний стиль Відродження. Якщо наші найдостойніші мужі, як-от містер Стоддард, відмовляються це визнати, то чого очікувати від вискочнів, удаваних архітекторів і решти всілякої наволочі? Доведено, що лише архітектурний стиль Відродження — єдино дозволений для всіх церков, храмів і кафедральних соборів. А як щодо Крістофера Рена? Можна лише посміятися. І згадайте найвеличнішу сакральну споруду всіх часів — собор Святого Петра у Римі. Що, і його треба вдосконалювати? І якщо містер Стоддард не наполягав саме на Відродженні, він дістав по заслузі.