Ґордон Прескотт прийшов у гольфі, картатому піджаку, твідових штанях і важких черевиках для гольфу.
— Кореляція трансцендентного і суто просторового у цій будівлі безперечно є абсолютно неприйнятною, — проголосив він. — Якщо ми вважатимемо горизонтальну площину одновимірною, вертикаль — двовимірною, діагональ — тривимірною, а інтерпретацію просторових площин — четвертим виміром (архітектура є мистецтвом саме четвертого виміру), то зможемо чітко побачити, що ця будівля — гомалоїдна, або ж — мовою непрофесіоналів — пласка. Плинність життя, джерелом якого є впорядкований хаос, або, якщо бажаєте, єдність у багатоманітності, й навпаки, втілення протиріч, властивих архітектурі, тут абсолютно відсутня. Я намагаюся висловлюватися якомога зрозуміліше, але неможливо показати стан діалектики, цнотливо прикриваючи його фіговим листком задля зручності ментально лінивих обивателів.
Джон Ерік Снайт стримано і ненав'язливо підтвердив, що брав на роботу Рорка, одначе той виявився ненадійним, нелояльним і непорядним працівником, і що Рорк розпочав свою кар'єру з того, що вкрав у нього клієнта.
На четвертий день судового процесу адвокат позивача викликав свого останнього свідка.
— Міс Домінік Франкон, — урочисто оголосив він.
Меллорі зойкнув, але ніхто його не почув; Майк схопив його за руку, закликаючи до спокою.
Адвокат приберіг Домінік для фіналу, зокрема тому, що багато від неї не очікував, а також через те, що непокоївся: вона була єдиним свідком, який не узгодив промови і відмовився від настанов. Вона ніколи не згадувала у своїй колонці храм Стоддарда; але адвокат переглянув її попередні статті про Рорка, а Еллсворт Тухі порадив йому викликати її.
Домінік на мить завмерла на підвищенні трибуни для свідків, повільно розглядаючи натовп. Її врода вражала, але була надто відчужена, наче належала не їй; здавалося, ця врода присутня у цій залі сама собою. Люди бачили видиво, що не до кінця проявилося, жертву на ешафоті, людину, яка стоїть уночі на палубі океанського лайнера.
— Ваше ім'я?
— Домінік Франкон.
— Ваша професія?
— Журналістка.
— Ви — автор блискучої колонки «Ваш дім» у нью-йоркському «Знамені»?
— Я автор колонки «Ваш дім».
— Ваш батько Ґай Франкон — видатний архітектор?
— Так. Мого батька теж запрошували прийти свідчити, але він відмовився. Сказав, що не схвалює таких будівель, як храм Стоддарда, але вважає, що ми поводимося непорядно.
— Гаразд, міс Франкон, чи можете ви не відходити у відповідях від суті поставлених запитань? Насправді нам пощастило, що ви з нами, оскільки ви єдина жінка-свідок, а жінки завжди мають напрочуд сильну віру. А оскільки ви ще й відомий авторитет у царині архітектури, то маєте достатньо компетентності, щоб надати нам те, що я з усією повагою називаю жіночим поглядом на ситуацію. Чи не повідаєте нам власними словами, що ви думаєте про храм Стоддарда?
— Думаю, містер Стоддард припустився величезної помилки. Не маю жодних сумнівів у його праві вимагати в суді не лише покриття витрат на перероблення, а й на знесення будівлі.
Адвокат заспокоївся:
— Міс Франкон, чи поясните ви свою позицію?
— Ви ж чули пояснення від усіх свідків на цьому процесі.
— Отже, я розумію, що ви погоджуєтеся з попередніми показами?
— Цілком. Навіть більше за людей, які свідчили. Вони були дуже переконливими свідками.
— Чи ви… могли б висловлюватися зрозуміліше, міс Франкон? Просто скажіть, про що ви говорите?
— Про те, що сказав містер Тухі: цей храм загрожує нам усім.
— О, розумію…
— Містер Тухі дуже добре все второпав. Чи повинна я це пояснити — власними словами?
— Безумовно.
— Говард Рорк збудував храм людського духу. Він бачить людину сильною, гордою, чистою, мудрою та безстрашною. Він вважає, що людина здатна на героїзм. І він побудував такій людині храм. Храм — це місце, де людина має відчувати піднесення. Він вважає, що піднесення виникає від усвідомлення відсутності власних провин, бачення істини і досягнення її, життя у прагненні досягти меж своїх можливостей, не соромлячись і не маючи причин для сорому, у здатності оголити себе на сонячному світлі. Він думав, що піднесення — це радість, і що цю радість закладено в людині від народження. Він думав, що цей храм, збудований як місце для людини, священний. Ось що Говард Рорк думав про людину і духовне піднесення. Але Еллсворт Тухі сказав, що цей храм пам'ятник глибокій ненависті до людства. Еллсворт Тухі сказав, що задля духовного піднесення треба перелякатися до втрати глузду, впасти ниць і плазувати. Еллсворт Тухі сказав, що найвищий людський чин — це усвідомлення власної нікчемності й благання прощення. Еллсворт Тухі сказав, що аморально заперечувати факт, що людина — це істота, якій потрібно пробачення. Еллсворт Тухі побачив, що ця споруда належить людині та землі — і Еллсворт Тухі сказав, що ця споруда плазує на животі у багнюці. Прославляти людину, сказав Еллсворт Тухі, — це означає прославляти блудливе задоволення плоті, тому що реальність духу для людини перебуває поза межами досяжності. Щоб досягти цієї реальності, сказав Еллсворт Тухі, людина мусить по-жебрацькому вклякнути. Еллсворт Тухі обожнює людство.