— Ви її не бачили.
— Добре, я побачуся з нею. Я сказав вам, що або дозволю, щоб цей фокус вам минувся, або ж ні. Але ж не обіцяв вам із нею переспати? Лише побачитися.
— Це все, чого я хотів, містере Вайненд.
— Нехай вона зателефонує до приймальні та призначить зустріч.
— Дякую вам, містере Вайненд.
— До того ж ви брешете, що не знаєте імені скульптора. Але я не завдаватиму собі клопотів, випитуючи у вас. Вона мені скаже.
— Я впевнений, що скаже. Навіщо мені брехати?
— Хтозна. Між іншим, якби скульптор був менш талановитим, ви утратили б роботу.
— Але ж, містере Вайненд, в мене є угода.
— О, облиште це для профспілок, Елсі. А зараз, я гадаю, ви хочете побажати мені доброї ночі і піти геть.
— Так, містере Вайненд, на добраніч.
Вайненд провів його до виходу і біля дверей сказав:
— Бізнесмен із вас поганенький, Тухі. Я не знаю, чому ви так намагаєтеся звести мене з місіс Кітінґ. Не знаю, що змушує вас добувати замовлення для цього вашого Кітінґа. Але, хай там як, це не може бути аж таке цінне, щоб змусити вас розлучитися із цією коштовністю.
2
— Чому ти не носиш свій смарагдовий браслет? — запитав Пітер Кітінґ. — Так звана наречена Ґордона Прескотта змусила всіх витріщатися на свій зоряний сапфір.
— Вибач, Пітере. Я надіну його наступного разу, — відповіла Домінік.
— Це була чудова вечірка. Тобі сподобалося?
— Мені завжди подобається.
— Мені теж… лише… О Господи, ти хочеш знати правду?
— Ні.
— Домінік, мені було нудно до смерті. Вінсент Ноултон — це колька в боці. Такий бісів сноб. Я не терплю його. — І він обачно додав: — Я ж цього не показав, правда?
— Ні, ти поводився дуже ґречно. Сміявся з усіх його жартів — навіть якщо ніхто більше не сміявся.
— О, ти це зауважила? Це завжди діє.
— Так, я зауважила.
— Ти вважаєш, я не повинен цього робити?
— Я так не казала.
— Ти думаєш, це… низько, так?
— Я нічого не вважаю низьким.
Він важко опустився на крісло, незручно втиснувши шию в плечі; але він не хотів ворушитися. Вогонь потріскував у каміні вітальні. Він вимкнув лампи, залишивши одну жарівку під жовтим шовковим абажуром; але це освітлення не створило затишку, натомість надало кімнаті неживого вигляду, наче це була порожня винаймана квартира з відімкнутими комунікаціями. Домінік сиділа в іншому кінці кімнати, її струнке тіло піддатливо прилаштувалося до силуету стільця з прямою спинкою; її поза не здавалася напруженою, лише занадто штучною, щоб бути зручною. Вони були самі, але Домінік сиділа наче світська господиня на прийнятті, наче гарний манекен у вітрині крамниці на жвавому перехресті. Вони повернулися з чаювання від Вінсента Ноултона, відомого у світських колах, нового Кітінґового приятеля. Вони спокійно повечеряли разом і мали вільний вечір, без жодних світських обов'язків аж до завтра.
— Ти не повинна була сміятися з теософії, коли розмовляла з місіс Марш, — сказав він. — Вона в неї вірить.
— Вибач. Я мала би бути обачнішою.
Він чекав, що вона розпочне якусь розмову. Вона мовчала. Зненацька він подумав, що вона ніколи не починала говорити з ним першою — жодного разу за двадцять місяців їхнього шлюбу. Він казав собі, що це смішно і неможливо; силкувався викликати в пам'яті випадок, коли вона зверталася до нього. Звісно, вона зверталася; він пригадав, як вона запитувала: «Коли ти сьогодні повернешся?», «Ти хочеш запросити Діксонів на вечерю у вівторок?» і багато чого іншого.
Він поглянув на неї. Вона не здавалася знудьгованою і не виявляла бажання його ігнорувати. Вона сиділа, уважна й бадьора, наче все, що її цікавило — це його товариство; вона не взялася за книжку, не заглибилася у власні думки. Вона дивилася на нього, не повз нього, начебто очікувала розмови.
Він зрозумів, що вона завжди дивилася на нього саме так; а зараз замислився, чи йому це подобається. Так, йому це подобалося, бо позбавляло підстав ревнувати її, навіть до власних думок. Ні, не подобалося, не зовсім, бо жодному з них не залишало шансу втекти.
— Я щойно закінчив читати «Хоробрий Жовчний Камінь», — сказав він. — Дивовижна книжка. Творіння іскристого генія, ельфа, обличчям якого стікають сльози, клоуна із золотим серцем, який на мить посів трон Бога.