— А яка я справжня? — запитала вона. Уперше вона здавалася уважною, не зацікавленою, але принаймні уважною.
— А що таке справжність? — продовжив заохочений Пітер. — Не лише тіло. Це… це душа.
— А що таке душа?
— Це ти. Те, що всередині тебе.
— Те, що думає, оцінює і вирішує?
— Так! Так, саме так. І те, що відчуває. А ти… ти відмовилася від неї.
— Отже, є дві речі, від яких не можна відмовитися: думки і бажання?
— Так! О, ти зрозуміла! Ти розумієш, що ти наче труп для всіх навколо. Щось штибу рухомої смерті. Це гірше будь-якого злочину. Це…
— Заперечення?
— Так. Просто сліпе заперечення. Ти не тут. Тебе ніколи тут не було. Якби ти сказала, що завіси у цій кімнаті огидні, якби ти їх розірвала і повісила ті, що тобі подобаються, — щось у тобі стало би справжнім, тут, у цій кімнаті. Але ти жодного разу так не вчинила. Ти ніколи не казала кухарю, який десерт хотіла б на вечерю. Ти не тут, Домінік. Ти не жива. Де твоє «я»?
— А де твоє, Пітере? — спокійно запитала вона.
Він застиг, широко розплющивши очі. Вона знала, що його думки цієї миті були чисті й безпосередні, наче зорове сприйняття, що процес мислення був процесом перегляду низки минулих років.
— Це неправда, — нарешті глухо сказав він. — Це неправда.
— Що неправда?
— Те, що ти сказала.
— Я нічого не сказала. Я лише запитала в тебе.
Його очі благали її говорити, заперечувати. Вона підвелася, стала перед ним, і пружна виструнченість її тіла свідчила про життя, життя, яке він пропустив і про яке благав із виразною ознакою мети, але мети судити.
— Ти починаєш розуміти, Пітере? Я повинна пояснити тобі краще. Ти ніколи не хотів, щоб я була справжньою. Ти ніколи не хотів нікого справжнього. Але ти не хотів і показувати цього. Ти хотів, щоб я грала свою роль і допомагала тобі грати твою — чудову, складну роль, із завитками, оздобами та словами. Самі лише слова. Тобі не сподобалося те, що я сказала про Вінсента Ноултона. Але тобі сподобалося, коли я сказала те саме, але загорнула його в порядні банальності. Ти не хотів, щоб я вірила. Ти лише хотів, щоб я переконала тебе, що повірила. Моя справжня душа, Пітере? Вона справжня, лише коли незалежна — ти це зрозумів, правда? Вона справжня, коли вибирає завіси й десерти — твоя правда — завіси, десерти, релігії, Пітере, і форми будинків. Але ти цього ніколи не хотів. Тобі потрібно дзеркало. Люди хочуть, щоб навколо них були лише дзеркала. Щоб віддзеркалюватися і віддзеркалювати. Ти знаєш, це наче безсенсовна безкінечність у двох дзеркалах, повішених одне навпроти одного у вузькому коридорі. Зазвичай у готелях найвульгарнішого штибу. Віддзеркалення віддзеркалень і відлуння відлунь. Немає початку і немає кінця. Немає центру і немає мети. Я дала тобі те, що ти хотів. Я стала такою, як ти, як твої друзі, як більшість людей — тільки без оздоб. Я не ходжу, фонтануючи книжковими оглядами, щоб приховати порожнечу власних думок — я сказала: у мене немає думки. Я не позичала проектів, щоб приховати власне творче безсилля — я нічого не створювала. Я не казала, що рівність — це шляхетна мета, а єдність — це головна ціль людства, я лише погоджувалася з усіма. Ти називаєш це смертю, Пітере? Цей ґатунок смерті — стосується тебе і всіх навколо нас. Але ти — ти цього не робив. Людям зручно з тобою, ти їм подобаєшся, вони радіють із твоєї присутності. Ти рятуєш їх від неминучої смерті. Тому що ти взяв цю роль на себе.
Він нічого не сказав. Вона відійшла від нього і знову сіла, очікуючи.
Він підвівся, зробив кілька кроків до неї і протяжно мовив:
— Домінік…
Він закляк перед нею, обхопив руками її ноги і притулився до них чолом.
— Домінік, це неправда, що я ніколи тебе не кохав. Я кохаю тебе, завжди кохав, це не для того, щоб… показати іншим — це не було так… я кохав тебе. Було лише двоє — ти і один чоловік. Ви завжди змушували мене відчувати те саме — не зовсім страх, а наче стіну, глуху стіну, на яку треба дертися — наче за командою — кудись вгору. Це відчуття посилювалося. Я завжди ненавидів цього чоловіка, але тебе… я хотів тебе завжди — ось чому я одружився з тобою, хоча знав, що ти мене зневажаєш. Тому пробач мені за цей шлюб — ти не повинна мститися за нього в такий спосіб, лише не так, Домінік. Домінік, я не можу боротися. Я…