Хтось за віддаленим столиком пильно дивився на них. Потім велика постать підвелася — і Пітер Кітінґ упізнав Ролстона Голкомба, який квапився до їхнього столика.
— Пітере, мій хлопчику, я такий втішений тебе зустріти, — прогудів Голкомб, тиснучи йому руку, киваючи Домінік і підозріло ігноруючи Вайненда. — Де ж це ти зник? Чому тебе більше ніде не видно? — Три дні тому вони разом обідали.
Вайненд підвівся і стояв, ґречно схилившись. Кітінґ завагався, потім, з очевидною нехіттю, мовив:
— Містер Вайненд — містер Голкомб.
— Невже це той самий містер Ґейл Вайненд? — промовив Голкомб із майстерно вдаваною невинністю.
— Містере Голкомб, якщо ви побачите одного із братів Сміт з етикетки сиропу від кашлю у житті, ви його впізнаєте? — запитав Вайненд.
— Гадаю, що так, — сказав Голкомб, розгублено кліпаючи.
— Моє обличчя, містере Голкомб, це така ж етикетка масового снодійного.
Голкомб пробурмотів кілька ввічливих банальностей і втік.
Вайненд лагідно всміхнувся:
— Ви не повинні були боятися представляти мені містера Голкомба, містере Кітінґ, навіть якщо він теж архітектор.
— Боятися, містере Вайненд?
— Не обов'язково, адже все уже вирішено. Хіба місіс Кітінґ не сказала, що Стоунрідж ваш?
— Я… ні, вона не сказала мені… Я не знав…
Вайненд усміхнувся, й ця усмішка не сходила з його обличчя, тому Кітінґ відчув, що мусить продовжувати, поки його не зупинять.
— Я не надто сподівався… не так швидко… Звісно, я думав, що ця вечеря може бути знаком… допоможе вам вирішити… — У нього мимохіть вирвалося:
— Ви завжди розкидаєтеся такими несподіваними повідомленнями, як оце зараз?
— Завжди, коли можу, — серйозно погодився Вайненд.
— Я зроблю все належне, щоб виправдати цю честь і ваші сподівання, містере Вайненд.
— Я в цьому не сумніваюся, — сказав Вайненд.
Цього вечора він мало говорив із Домінік. Здавалося, що він приділяє цілковиту увагу Кітінґу.
— Суспільство прихильно поставилося до моїх попередніх старань, — сказав Кітінґ, — і я зроблю Стоунрідж своїм найкращим досягненням.
— Це доволі серйозна обіцянка. Якщо взяти до уваги виборний перелік ваших робіт.
— Я не сподівався, що мої роботи були достатньо важливі, щоб привернути вашу увагу, містере Вайненд.
— Але я непогано їх знаю. Споруда «Космо-Слотника» — чистий Мікеланджело. — Обличчя Кітінґа розпливлося неймовірною радістю; він чув, що Вайненд знається на мистецтві, тому не розкидатиметься легко такими порівняннями. — Будівля Національного банку — істинний Палладіо. Універмаг Слоттера поцуплено у Крістофера Рена. — Обличчя Кітінґа змінило вираз. — Погляньте, яку компанію знаменитостей я отримаю за ціною одного. Хіба це не вигідне надбання?
Кітінґ напружено всміхнувся і сказав:
— Я чув про ваше незрівнянне почуття гумору, містере Вайненд.
— А ви чули про мій оповідацький хист?
— Що ви маєте на увазі?
Вайненд наполовину обернувся в кріслі й поглянув на Домінік, наче розглядаючи неживий предмет.
— У вашої дружини прекрасне тіло, містере Кітінґ. Її плечі занадто вузькі, але пречудово поєднуються з усім іншим. Її ноги занадто довгі. Але це надає їй елегантності, що буває в хороших яхтах. Її груди неймовірні, вам так не здається?
— Архітектура — це груба професія, містере Вайненд, — Кітінґ спробував засміятися. — Вона не готує до найвищої витонченості.
— Містере Кітінґ, ви не розумієте мене?
— Якби я не знав, що ви джентльмен, я міг би неправильно вас зрозуміти, але ви мене не обдурите.
— Це саме те, чого я не хочу робити.
— Я ціную компліменти, містере Вайненд, але не впевнений, що ми повинні обговорювати мою дружину.
— Чому б і ні, містере Кітінґ? Люди вважають хорошим тоном розмовляти про те, що мають — або матимуть — спільного.
— Містере Вайненд, я… я не розумію.
— Я повинен висловитися ясніше?
— Ні, я…
— Ні? Ми повинні забути про Стоунрідж?
— О, поговорімо про Стоунрідж! Я…
— Але, містере Кітінґ, ми про нього і говоримо.