Рорк повернувся до неї, коли потяг зупинився. Вони не потиснули одне одному рук і нічого не сказали. Завмерли випростано, подивившись одне на одного наче за командою «Струнко»; це було майже військове вітання. Потім вона схопила валізу і піднялася до вагона. За хвилину потяг вирушив.
6
Чак. А чому не ондатра? Чому людина вважає себе вищою за ондатру? Життя стугонить в усіх маленьких істотах у полі та в лісі. Життя, що співає про вічну печаль. Давню печаль. Це Пісня пісень. Ми не розуміємо — але кому потрібне розуміння? Тільки бухгалтерам і педикюрницям. А ще листоношам. Ми лише кохаємо. Солодка таємниця Кохання. Усе для неї. Подаруй мені кохання і запхай усіх своїх філософів у димар. Коли Мері бере бездомну ондатру, її серце розкривається, і в нього входить життя й кохання. З ондатр роблять непогані підробки під норку, але не в цьому річ. Головне — це життя.
Джейк (вбігаючи). Скажіть, хлопці, в кого є марка з портретом Джорджа Вашинґтона?
(Завіса.)
Айк із ляскотом закрив рукопис і глибоко втягнув повітря. Він захрип після двох годин читання вголос, тому протарабанив кінцівку своєї п'єси на одному диханні. Він дивився на публіку, іронічно всміхаючись і зверхньо підвівши брови, але в очах було благання.
Еллсворт Тухі сидів на підлозі, опершись спиною на ніжку стільця і позіхав. Ґас Вебб, що лежав посеред кімнати на животі, перекотився на спину. Ланселот Клоукі, іноземний кореспондент, потягнувся по склянку з коктейлем і видудлив його. Жуль Фауґлер, новий театральний оглядач «Знамена», сидів нерухомо; протягом двох годин він жодного разу не поворухнувся. Лойс Кук, господиня, підняла руки, покрутила ними, потягнулася і сказала:
— Господи, Айку, це жахливо.
Ланселот Клоукі протяжно промимрив:
— Лойс, дівчинко моя, де стоїть твій джин? Не будь такою жалюгідною скнарою. Ти найгірша з усіх господинь, яких я знаю.
Ґас Вебб сказав:
— Я не розумію літератури. Це непродуктивна втрата часу. Авторів буде ліквідовано.
Айк пронизливо розреготався:
— Гидота, еге ж? — Він помахав сценарієм. — Справжня гидота. Навіщо, думаєте, я це написав? Лишень покажіть мені, хто здатен написати бездарніше? Це найгірша п'єса, що ви будь-коли бачили у вашому житті.
Це була неформальна зустріч Ради американських письменників, а не офіційне зібрання. Айк запросив кількох друзів послухати свій останній твір. У двадцять шість він написав одинадцять сценаріїв, але за жодним із них не поставили вистави.
— Ти, Айку, краще відмовився б від театру, — сказав Ланселот Клоукі. — Писати — це поважна справа, це не для заблудлих покидьків, які хочуть себе випробувати.
Перша книжка Ланселота Клоукі — про його пригоди за кордоном — уже десятий тиждень утримувалася в переліку бестселерів.
— Чом би й ні, Лансе? — солоденько простягнув Тухі.
— Добре, — гаркнув Клоукі, — добре. Налийте мені випити.
— Це жахливо, — повторила Лойс Кук, спроквола похитуючи головою з боку на бік. — Абсолютно жахливо. Це так жахливо, що навіть чудово.
— Маячня, — відказав Ґас Вебб. — Навіщо я взагалі сюди приходжу?
Айк жбурнув рукопис у камін. Зшиток вдарився об решітку і впав обкладинкою догори, зминаючи тонкі сторінки.
— Якщо Ібсен може писати п'єси, чому не можу я? — запитав він. — Він майстер, а я нездара, але це ще не достатня причина.
— Не в космічному сенсі, — сказав Ланселот Клоукі. — Одначе ти таки нездара.
— Ти не мав цього казати. Я сказав це перший.
— Це видатна п'єса, — промовив чийсь голос.
Голос був повільним, гугнявим і знудьгованим. Він пролунав цього вечора вперше, і всі вони повернулися до Жуля Фауґлера. Карикатурист якось намалював його портрет, що став відомий — дві дотичних кулі, велика і маленька: велика була його пузом, маленька — нижньою губою. Він був вбраний у добре скроєний костюм кольору, як він сам казав, «лайна гусака». Він ніколи не знімав рукавичок і носив ціпок. Це був знаменитий театральний критик.
Жуль Фауґлер потягнувся ціпком до каміна, підчепив рукопис і проволочив його підлогою до своїх ніг. Він не підняв зшитка, а лише повторив, дивлячись на рукопис:
— Це видатна п'єса.