У країнах Європи, найпомітніше в Німеччині, віддавна визрівала нова будівельна школа: ідея полягала в тому, щоб поставити чотири стіни
і накрити їх пласким дахом, зробивши кілька отворів. Це називали новою архітектурою. Свобода від деспотичних правил, за яку боровся Камерон, ця свобода, що покладала цілком нову, величезну відповідальність на творчого будівельника, перетворилася на очищення від усіх зусиль, навіть від зусиль освоєння історичних стилів. Вона видала сувору збірку нових правил — свідоме підпорядкування некомпетентності, творча недолугість, оголошена системою, хвалькувате визнання власної посередності.
«Будівля творить власну красу, і її оздоблення кероване темою споруди і структурою», — казав Камерон. «Споруді не потрібні ані краса, ані декор, ані тема», — стверджували нові архітектори. Казати так було безпечно. Камерон і ще кілька людей проклали стежку і вимостили її власними життями. Решта архітекторів, яких було безліч, архітекторів, які були в безпеці, копіюючи Парфенон, відчули загрозу і знайшли безпечний вихід: піти Камероновою стежкою і прийти до нового Парфенону, спрощеного Парфенону в формі пакувального ящика зі скла та бетону. Пальму першості було зламано; вона вкрилася пліснявою, що пожирала її, нівечила, приховувала, аж поки її запхали в джунглі загальноприйнятого. І джунглі заговорили.
В «Одному маленькому голосі», у статті «Я пливу за течією» Еллсворт Тухі написав:
Ми довго вагалися, чи визнавати потужний феномен, знаний як модерна архітектура. Така обачність — необхідна для кожного, хто стоїть на позиції ментора суспільного смаку. Надто часто окремі аномальні явища помилково вважали масовим рухом, і потрібно бути дуже обережними, щоб не приписувати їм незаслуженої значущості. Але архітектура модернізму витримала перевірку часом, відповіла на запити мас, і ми залюбки привітаємо її.
Варто віддати належне піонерам цього руху, таким як Генрі Камерон. У декількох його роботах можна виявити провісники величі. Але як усі першопрохідці, він був зв'язаний успадкованими упередженнями минулого, сентиментальністю середнього класу, з якого вийшов. Він повівся на забобони краси та орнаментальності, хоча сам розробляв орнаменти, що поступалися усталеним історичним формам.
Лише сила широкого колективного руху надала архітектурі модернізму довершеності та справжньої виразності. Зараз уже очевидно — зі світових тенденцій, — що це не хаос індивідуальних примх, а згуртована, організована дисципліна, яка ставить суворі вимоги до творця, зокрема припис підпорядкувати себе колективній природі ремесла.
Правила нової архітектури виникли завдяки всеохопному процесу народної творчості. Вони так само суворі, як і правила класицизму. Вони вимагають неоздобленої простоти — схожої на чесність незіпсованої людини з народу. Так само як минуще століття міжнародного банківського капіталу вимагало показних карнизів для всіх будівель, так само прийдешнє століття ствердило, що кожна споруда повинна мати плаский дах. Так само як імперіалістична епоха нав'язувала романський портик в кожному домі, ера гуманізму наполягала на кутових вікнах — символі сонячного світла, справедливо поділеного між усіма.
Здатні аналізувати побачать у формах нової архітектури промовисте соціальне значення. У старій системі експлуатації найкориснішому соціальному елементу — робітникам — ніколи не дозволяли усвідомити власну важливість; їхні практичні функції приховували й маскували; так господар вдягає своїх служників у розшиту золотом вигадливу ліврею. Цей підхід віддзеркалився в архітектурі того періоду: функціональні елементи споруди — двері, вікна, сходи — приховували під сувоями безглуздих орнаментів. Але в сучасній будівлі саме ці корисні елементи — символи праці — залишаються відкриті. Хіба ми не вчуваємо в цьому голосу нового світу, де працівник отримує належне?
Ми закликаємо вас звернути увагу на найкращий взірець модерної архітектури Америки — нову будівлю компанії «Бассетт і Браш», що її невдовзі завершать. Це невелика споруда, але в своїх скромних пропорціях вона втілює всю сувору простоту нового стилю та є натхненним прикладом Величі у Малому. Її спроектував Оґастес Вебб, юний перспективний архітектор.