— Я не просив у вас спростувань.
— Я знаю, що ви думаєте. Ви зрозуміли, що вчора я не знав про храм Стоддарда. Я забув, хто його проектував. Ви дійшли висновку, що це не я провадив кампанію проти вас. Ви маєте рацію, мене тоді не було. Але ви не розумієте, що ця кампанія цілком і повністю відповідає духу «Знамена». Чітко відповідає завданням, поставленим перед цією газетою. І відповідальність за це цілком на мені. Алва Скаррет зробив лише те, чого його навчив я. Якби я був у місті, то вчинив би так само.
— Це ваше право.
— Ви не вірите, що я це зробив би?
— Ні.
— Я не напрошувався на компліменти і не просив мені співчувати.
— Я не можу зробити того, про що ви просите.
— І що, на вашу думку, я прошу?
— Щоб я дав вам ляпаса.
— Чому ж не дасте?
— Я не можу вдавати гнів, якого не відчуваю, — відказав Рорк. — І це не співчуття. Я дію значно жорстокіше, ніж міг би. Ось тільки роблю це не для того, щоб повестися суворо. Якби я вдарив вас, ви пробачили б мені храм Стоддарда.
— Хіба це ви повинні просити пробачення?
— Ні. Ви хочете, щоб я попросив. Ви ж розумієте, що тут ідеться про сам акт прощення. Ви не впевнені, яку кому відведено роль. Ви хочете, щоб я вас пробачив — або ж вимагав розплати, що є тим самим, і ви вважатимете, що питання залагоджено. Але, розумієте, мені це все не потрібно. Я не беру в цьому участі. Немає значення, що я думаю чи відчуваю зараз. Ви не думаєте про мене. Я не можу вам допомогти. Я не та людина, якої ви зараз боїтеся.
— І кого ж я боюся?
— Себе.
— Хто дав вам право стверджувати це?
— Ви.
— Добре, продовжуйте.
— Ви справді хочете слухати далі?
— Продовжуйте.
— Я думаю, вам боляче, що ви змусили мене страждати. Ви не хотіли б, щоб так сталося. Одначе дещо лякає вас іще дужче. Усвідомлення того, що я геть не страждав.
— Далі.
— Усвідомлення того, що я не з таких — не великодушний, а просто байдужий, — лякає вас, адже ви знаєте, що за такі історії як храм Стоддарда завжди треба розраховуватися, а ви бачите, що я нічим не поплатився. Ви здивувалися, що я взявся за ваше замовлення. Ви думаєте, моя згода потребувала мужності? Вам було потрібно значно більше мужності, щоб найняти мене. Бачте, ось що я думаю про храм Стоддарда. Я забув про нього. Ви — ні.
Вайненд розкрив кулаки, розслабивши пальці. Його плечі ледь опустилися, розслабившись. Він дуже просто сказав:
— Добре, це правда. Усе це.
Він знову випростався, наче погоджуючись з неминучим, наче його тіло свідомо стало вразливим.
— Я сподіваюся, ви розумієте, що у свій спосіб покарали мене, — сказав він.
— Так. І ви погодилися на це. Тож отримали те, чого хотіли. То ми поквиталися і можемо забути про храм Стоддарда?
— Або ви дуже розумний, або я був надто відвертим. У будь-якому разі ви свого досягли. Ніхто ще не спонукав мене до відвертості.
— Чи я досі повинен зробити те, чого ви від мене очікуєте?
— А чого я, на вашу думку, очікую?
— Визнання. То зараз моя черга поступитися?
— А ви неймовірно чесний, так?
— Чому б і ні? Я не можу визнати, що ви змусили мене страждати. Але ви вдоволитеся тим, що дали мені задоволення, адже так? Тоді гаразд. Я втішений, що подобаюся вам. Думаю, ви розумієте, що я роблю для вас такий самий виняток, який зробили ви, визнавши, що я вас покарав. Зазвичай мені байдуже, подобаюся я комусь чи ні. Цього разу мені не байдуже. Я втішений.
Вайненд голосно розреготався:
— Ви доброчесний і пихатий, мов імператор. Віддаючи данину іншим, ви возвеличуєте себе. Що на біса змусило вас подумати, що ви мені подобаєтеся?
— Вам не потрібні жодні пояснення. Ви вже дорікнули мені, що я спонукав вас до відвертості.
Вайненд сів на колоду. Він нічого не сказав; але його рух був водночас запрошенням і вимогою. Рорк сів поруч; він був серйозним, але на обличчі мерехтіла тінь усмішки, веселої та обережної, наче кожне почуте слово було не лише повідомленням, а й підтвердженням.
— Ви піднялися з низів? — запитав Вайненд. — Походите з бідної сім'ї?
— Так. Звідки ви це знаєте?
— Просте припущення — з вашої реакції на все: похвалу, ідею чи багатство. Я теж вийшов із низів. Ким був ваш батько?
— Металургом.
— Мій був докером. У дитинстві ви перепробували всі види робіт?
— Усі. Переважно в будівництві.
— У мене було навіть гірше. Я робив геть усе. Яка робота подобалася вам найбільше?
— Фіксувати сталеві заклепки на металевих конструкціях.