— Ґейле, ти його бачив?
— Кого?
— Архітектора.
— Звісно ж, я його бачив. Менше години тому.
— Коли ви вперше зустрілися?
— Минулого місяця.
— Ти знав його весь цей час?.. Щовечора… коли приходив додому… за вечерею…
— Ти хочеш запитати, чому я нічого тобі не казав? Я хотів отримати ескіз, щоб показати тобі. Я бачив будинок саме таким, але не міг пояснити цього. Гадаю, ніхто інший не зрозумів би, що мені необхідно, і не зміг би його спроектувати. Він зробив проект.
— Хто?
— Говард Рорк.
Вона хотіла, щоб Ґейл Вайненд вимовив його ім'я.
— Ґейле, як сталося, що ти обрав саме його?
— Я об'їздив усю країну. Всі будівлі, що мені сподобалися, звів він.
Вона спроквола кивнула.
— Домінік, я припускаю, що зараз тебе це вже не бентежить, але я знаю, що обрав архітектора, якого ти весь час, працюючи в «Знамені», намагалася розвінчати.
— Ти це прочитав?
— Прочитав. Ти поводилася дивно. Очевидно, ти захоплювалася його роботою, а особисто його ненавиділа. Але захищала його в суді у справі проти Стоддарда.
— Так.
— Ти навіть якось працювала для нього. Та статуя, Домінік, була створена для його храму.
— Так.
— Це дивно. Захищаючи його, ти втратила роботу в газеті. Обираючи його, я про це не знав. Я не знав про той суд. Я забув його ім'я. Домінік, певним чином саме він дав мені тебе. Та статуя — з його храму. І зараз він зведе для мене будинок. Домінік, чому ти його ненавиділа?
— Я не ненавиділа його… Це було так давно…
— Гадаю, зараз це все не має значення? — Він показав на ескіз.
— Я не бачила його кілька років.
— Ти побачиш його за годину. Він приходить до нас вечеряти.
Вона спіральним рухом провела рукою по бильцю тахти, щоб переконатися, що їй це під силу.
— Сюди?
— Так.
— Ти запросив його на вечерю?
Він усміхнувся; згадав про свою власну нехіть до гостей вдома. Він сказав:
— Це інше. Я хочу, щоб він сюди прийшов. Не думаю, що ти добре його пам'ятаєш — інакше ти не дивувалася б.
Вона підвелася:
— Добре, Ґейле. Піду розпоряджуся на кухні. А потім переодягнуся.
Вони стояли одне навпроти одного у вітальні пентхауса Ґейла Вайненда. Вона подумала, як це просто. Він завжди був тут. Він був рушійною силою кожного її кроку в цьому будинку. Він привів її сюди і зараз прийшов заявити про своє право на це місце. Вона дивилася на нього. Він здавався їй таким, як того ранку, коли вона востаннє прокинулася у нього в ліжку. Вона знала, що ані її одяг, ані роки, що минули, не стоять між нею і живою недоторканістю пам'яті про це. Вона розуміла, що це неминучість, від самого початку, з тієї самої миті, коли побачила його в гранітному кар'єрі — й це знову було так, у будинку Ґейла Вайненда, — і вона відчула умиротворення визначеності, розуміючи, що потреба вирішувати зникла; досі діяла вона, але відтепер діятиме він.
Вона стояла прямо, дивлячись перед собою; її обличчя було по-військовому суворе і зібране і по-жіночому тендітне; руки вона опустила вниз, паралельно до довгих прямих складок чорної сукні.
— Доброго вечора, містере Рорк.
— Доброго, місіс Вайненд.
— Можна подякувати вам за будинок, що ви спроектували для нас? Це найкращий із ваших будинків.
— Він мусив таким бути, зважаючи на поставлене завдання, місіс Вайненд.
Вона повільно повернула голову.
— Ґейле, а яке завдання ти поставив містеру Рорку?
— Те, про яке я тобі казав.
Домінік думала про те, що саме Рорк почув від Вайненда і на що погодився. Вона пішла до вітальні, обидва чоловіки — слідом за нею. Рорк сказав:
— Якщо вам сподобався проект, то в цьому насамперед заслуга містера Вайненда, його концепції.
Вона запитала:
— Ви ділитеся своїм успіхом із клієнтами?
— Так, певним чином.
— Мені здається, як я пам'ятаю, це суперечить вашим професійним переконанням?
— Але узгоджується з моїми особистими переконаннями.
— Не впевнена, що колись їх розуміла.
— Я вірю в силу суперечностей, місіс Вайненд.
— І які суперечності виникли у вас під час роботи над цим проектом?
— Бажання опиратися впливу замовника.
— Як?
— З одними людьми мені подобалося працювати, з іншими — ні. Але ні ті, ні ті не впливали на результат. Цього разу я знав, що будинок буде саме таким, бо я створив його для містера Вайненда. Я мусив розв'язати цей конфлікт. Точніше, мені довелося працювати із цим відчуттям і опиратися йому. Виявилося, що це найкращий спосіб праці. Будинок повинен перевершити архітектора, клієнта та майбутніх його мешканців. Так і сталося.