Перекладена людською мовою позиція Гомера Слоттерна складалася з двох суперечливих тверджень, але це його не бентежило, оскільки в його мозку вони залишалися неперекладені. По-перше, він вважав абстрактні теорії нісенітницями, але якщо на них є попит, чому б не надати їх покупцям і добряче заробити. По-друге, його гнітило, що він занедбав те, що люди називали духовним життям, кваплячись заробляти гроші; можливо, такі люди як Тухі мають рацію. А що, як у нього заберуть його крамниці? Можливо, йому було б легше жити, ставши адміністратором державного магазину? Хіба зарплатня адміністратора не забезпечить йому престиж і комфорт, що ними він насолоджувався зараз, але без відповідальності власника?
— А правда, що жінки в суспільстві майбутнього зможуть спати з чоловіками, з якими їм заманеться? — запитала Рене Слоттерн. Вона почала запитальною інтонацією, що наприкінці речення перейшла в стверджувальну. Її це зовсім не цікавило. Вона просто сумнівалася, чи справді виникають якісь відчуття, коли здобуваєш бажану людину, і як цього можна хотіти взагалі.
— Безглуздо говорити про особистий вибір, — сказала Єва Лейтон. — Це старомодно. Немає такого поняття як особистість. Є лише команда. І це очевидно.
Еллсворт Тухі посміхнувся і промовчав.
— Ми повинні зробити щось із масами, — мовив Мітчелл Лейтон. — Ними слід керувати. Вони не розуміють, що для них є благо. Я хочу сказати, що не можу зрозуміти, чому культурні люди з високим суспільним становищем, такі як ми, розуміють великий ідеал колективізму й готові пожертвувати заради нього особистим добробутом, натомість робітники, які лише здобудуть від цього переваги, такі баранувато байдужі. Не можу зрозуміти, чому робітники нашої країни так мало цікавляться колективізмом.
— Не можеш зрозуміти? — запитав Еллсворт Тухі. Його окуляри виблискували.
— Мені ця тема набридла, — роздратовано рявкнула Єва Лейтон, вона міряла кроками кімнату, сяючи оголеними плечима.
Розмова перекинулася на мистецтво й визнаних лідерів у кожній його царині.
— Лойс Кук вважає, що слова потрібно звільнити від гніту інтелекту. Вона каже, що мертва хватка інтелекту для слів — це наче гноблення мас капіталістами. Словам слід укладати колективний договір із розумом. Ось як вона сказала. Вона така кумедна і так бадьорить.
— Оцей — як його звати, Айк? — каже, що театр — це інструмент любові. Неправильно, сказав він, що вистава розігрується на сцені — сцена в серцях глядачів.
— Жуль Фауґлер написав у недільному «Знамені», що в суспільстві майбутнього зникне потреба в театрі. Він каже, що повсякденне життя звичайної людини — такий же мистецький твір, як найкращі трагедії Шекспіра. У майбутньому не буде потреби в драматургах. Критик просто спостерігатиме життя мас і оцінюватиме його мистецьку вартість для громадськості. Ось що сказав Жуль Фауґлер. Не знаю, чи погоджуватися з ним, але у його поглядах є щось цікаве та свіже.
— Ланселот Клоукі стверджує, що Британська імперія приречена. Він сказав, що не буде ніякої війни, бо робітники всього світу цього не дозволять. Війни починають банкіри й виробники зброї, а їх вибили із сідла. Ланселот Клоукі каже, що Всесвіт є загадкою і що його мати — для нього найкращий друг. Він казав, що прем'єр-міністр Болгарії снідає оселедцем.
— Ґордон Прескотт вважає, що чотири стіни і стеля — це все, що потрібно в архітектурі. Підлога — не обов'язкова. Все інше — капіталістичні витребеньки. Він каже, що необхідно заборонити будувати, поки кожна людина на землі не матиме даху над головою… Ну, а як щодо патагонців? Наше завдання переконати їх захотіти мати дах. Прескотт називає це діалектичною міжпросторовою взаємозалежністю.
Еллсворт Тухі нічого не казав. Він стояв, усміхаючись величезній друкарській машинці. Кожне відоме ім'я, яке він чув, було ключем до його клавіатури, кожне контролювало певну сферу, кожне клацало, залишаючи свій відбиток, утворюючи зв'язні речення на величезному аркуші. Друкарська машинка, думав він, припускає існування руки, що стукає по клавішах.
Він здригнувся, почувши похмурий голос Мітчелла Лейтона:
— О так, це «Знамено», чорти б його забрали до пекла!
— Я знаю, — відповів Гомер Слоттерн.
— Попит падає, — сказав Мітчелл Лейтон. — Помітно падає. Хороша ж це для мене інвестиція! Єдиний випадок, коли Еллсворт помилився.
— Еллсворт ніколи не помиляється, — зауважила Єва Лейтон.