Вона обвела поглядом поверхню озера і безлюдні, без жодного іншого будинку поблизу, пагорби — тільки вода, дерева і сонце, їхній світ — і подумала, що він має рацію — вони належали одне одному, всі троє.
Проект Кортландту представляв шість 15-поверхівок, кожну з яких було спроектовано у вигляді зірки неправильної форми із променями, що розходилися від центральної споруди. Ці споруди мали ліфти, сходи, опалення та всі комунікації. Житлові приміщення йшли від центру подовгастими трикутниками, із трьох сторін впускаючи світло й повітря. Стелі виготовлено із блоків, внутрішні стіни викладено пластиковими плитками, що їх не потрібно було ані штукатурити, ані фарбувати. Системи обігріву та електропроводка ховалися в металевих трубах, прокладених уздовж плінтусів; їх можна було легко демонтувати і за необхідності замінити; кухні та ванні кімнати було виготовлено у вигляді заводських блоків; внутрішні перегородки з легкого матеріалу ховалися в стіну, щоб перетворити приміщення в одну велику кімнату чи розділити його; коридорів та вестибюлів було небагато, тому їх легко було прибирати, витрачаючи мінімум коштів та робочої сили на їхнє утримання. Весь план був композицією трикутників. Будинки з бетонних блоків утворювали комплексне поєднання простих чітких ліній; жодних орнаментів — вони просто не були потрібні; сама форма будинків була досконала, наче скульптура.
Еллсворт Тухі навіть не поглянув на плани, розкладені Кітінґом на його столі. Він витріщився на ескіз у перспективі, роззявивши рота.
Потім відкинув голову назад і розреготався.
— Пітере, — сказав він, — ти геній.
І дoдав:
— Думаю, ти чудово розумієш, про що я. — Кітінґ незворушно, без цікавості поглянув на нього. — Ти досягнув успіху в тому, в чому я намагався досягти все життя, у тому, що цілі покоління і криваві битви минулого намагалися здобути. Знімаю перед тобою капелюха, Пітере, у захваті та благоговінні.
— Подивися на плани, — апатично сказав Кітінґ. — Квартири можна орендувати по 10 доларів.
— Не маю в цьому ані найменшого сумніву. Не мушу дивитися. О так, Пітере, цей проект пройде. Не хвилюйся. Його затвердять. Пітере, вітаю.
— Ти клятий дурень! — кричав Ґейл Вайненд. — Що ти замислив?
Він жбурнув Роркові примірник «Знамена», розгорнутий на внутрішній сторінці. Під світлиною стояв підпис: «Архітектурний ескіз дільниці Кортландт, проект, вартістю п'ятнадцять мільйонів доларів, буде виконано в Асторії, Лонґ-Айленд, архітектори Кітінґ і Дюмонт».
Рорк глянув на фотографію і запитав:
— Ти про що?
— Ти збіса добре знаєш, про що. Думаєш, я обираю речі для своєї художньої галереї за підписами, що стоять під ними? Якщо це спроектував Пітер Кітінґ, я з'їм весь наклад сьогоднішнього «Знамена».
— Це спроектував Пітер Кітінґ, Ґейле.
— Ти дурень. Що ти хочеш довести?
— Якщо я не хочу розуміти, про що ти, я цього не зрозумію, незважаючи на те, що ти скажеш.
— О, тобі доведеться, коли я надрукую статтю про те, що цей будівельний проект створив Говард Рорк! Із цього вийде сенсаційна історія і жарт над таким собі містером Тухі, хлопець якого ховається за іншими хлопцями у більшості цих клятих проектів.
— Надрукуй, і я чорта з тебе висуджу.
— Ти справді так вчиниш?
— Так, Ґейле. Ти не розумієш, що я не хочу це обговорювати?
Вайненд показав фото Домінік і запитав:
— Хто це спроектував?
Вона мигцем глянула на знімок і відповіла:
— Звісно.
— Що це за «світ, що змінюється», Алво? Змінюється на що? Із чого? Хто його змінює?
Алва Скаррет набрав почасти занепокоєного вигляду, одначе поводився нетерпляче, глянув на коректуру своєї передовиці на Вайнендовому столі «Материнство у світі, що змінюється».
— Ґейле, що за чортівня? — байдуже промимрив Скаррет.
— Саме про це я в тебе й запитую: що це за чортівня? — Вайненд узяв коректуру і вголос прочитав: «Світ, що ми його знали, загинув, і не варто себе дурити. Ми не можемо повернутися назад, ми повинні йти вперед. Сучасні матері повинні стати прикладом, піднявшись над своїми почуттями та егоїстичною любов'ю до власних дітей на вищий щабель, охопивши своєю любов'ю інших дітей. Матері повинні любити кожну дитину — в своєму будинку, на своїй вулиці, в своєму місті, окрузі, штаті, країні й у всьому світі — так само, як люблять своїх маленьких Мері чи Джонні». — Вайненд гидливо зморщив ніс: — Алво?.. Молоти нісенітниці — це нормально. Але — аж такі нісенітниці?