— Радий, що тобі подобається твоя робота… тобто… ти ж це мала на увазі?
— Що я люблю свою роботу? Безглуздо так казати. Вашингтон — це єдине цивілізоване місто в країні. Не розумію, як люди можуть жити деінде. А ти що робиш, Пітере? Нещодавно я бачила твоє ім'я в газеті, там йшлося про щось важливе.
— Я… Я працюю… Ти не дуже змінилася, Кеті, не дуже — тобто твоє обличчя, ти така сама, як і завжди…
— Іншого обличчя в мене немає. І навіщо люди кажуть про зміни, якщо вони не бачилися рік або два? Учора я випадково зустріла Ґрейс Паркер і вона теж почала розводитися про мою зовнішність. Я заздалегідь знала кожне слово, що вона скаже: «В тебе чудовий вигляд. Ти наче й на рік не постаршала, справді, Кетрін». Люди такі провінційні.
— Але… в тебе справді чудовий вигляд… і… я радий тебе бачити…
— Я теж рада тебе бачити. Як там будівельна галузь?
— Я не знаю… Напевно, ти читала про Кортландт… Я будую дільницю Кортландт, будинки…
— О так. Власне про це йшлося. Мабуть, це чудово, Пітере. Робити якусь справу не лише заради прибутку й особистого зиску, а й задля суспільства. Я вважаю, що архітектори повинні припинити загрібати гроші, а присвячувати трохи часу державній роботі та ширшим цілям.
— Чому ж, більшість із них ухопилися б за цю роботу, якби могли, але це одне з найважчих завдань, це закрито для…
— Так-так, я знаю. Просто неможливо пояснити простим людям наших методів роботи, і саме тому ми чуємо всі ці недолугі, нудні скарги. Ти не повинен читати Вайнендових газет, Пітере.
— Я ніколи і не читаю його газет. Що, заради всього святого, це має спільного з… О, я… Я не знаю, Кеті, чому ми про це говоримо.
Він подумав, що вона нічого йому не винна або що вона має право на лють і зневагу; і все ж він міг очікувати від неї особливого ставлення до себе: доказу напруженості під час цієї зустрічі.
Але цього не було.
— Нам справді є про що поговорити, Пітере. — Ці слова надихнули б його, якби вона не вимовила їх так легко. — Але ми не можемо стояти тут увесь день. — Вона подивилася на годинник. — У мене є вільна годинка, може, ти запросиш мене на чашку чаю, тобі теж не зайве було б випити чаю, бо, здається, ти змерз.
Вона уперше прокоментувала його вигляд; сказала це й окинула його байдужим поглядом. Він подумав, що навіть Рорка приголомшили зміни, що з ним сталися.
— Так, Кеті. Це буде чудово. Я… — він шкодував, що першим цього не запропонував; йому слід було це зробити; він хотів би, щоб не вона подумала, як вчинити правильно; не так швидко. — Знайдімо якесь миле, тихе місце.
— Ходімо до «Торпа». Кав'ярня за рогом. У них найсмачніші бутерброди із крес-салатом.
Це вона взяла його за руку, коли вони переходили вулицю, і вона цю руку відпустила на протилежному боці. Зробила це автоматично. Вона й не помітила цього.
На вітрині у кав'ярні «Торп» були тістечка та інші ласощі. Велика ваза із зацукрованим мигдалем у білій та зеленій глазурі, вабила Кітінґа. Пахло помаранчевим сиропом. Приглушене світло утворювало задушливий апельсиновий серпанок; від запаху це світло здавалося липким. Столики були щільно зіставлені разом і занадто маленькі.
Він сів, розглядаючи паперову мереживну серветку на чорній скляній стільниці. Але коли він звів погляд на Кетрін, то зрозумів, що обережність була зайва: вона не помітила його критичних поглядів; вираз її обличчя не змінювався, коли він дивився на неї чи на жінку за сусіднім столиком; здавалося, вона не свідома себе самої.
Найбільше змінилися її вуста, подумав він; вона так міцно стискала їх, що залишалася лише бліда тонка лінія; цей рот був створений для наказів, подумав він, але не для великих чи суворих наказів, а для маленьких, зарозумілих вказівок сантехніку чи дезінфектору. Він побачив тоненькі зморшки в кутиках її очей — шкіра нагадувала папір, що його спершу зіжмакали, а потім розгладили.
Вона розповідала про свою роботу у Вашингтоні, й він понуро слухав. Він не чув слів, а сам лише голос, сухий і скрипучий.
До них підійшла кельнерка в пурпуровій накрохмаленій формі, щоб узяти замовлення. Кетрін протріскотіла:
— Чай і фірмові бутерброди, будь ласка.
Кітінґ сказав:
— Чашку кави. — Він побачив погляд Кетрін, і в раптовій паніці через зніяковіння відчув, що не повинен видати, що не здатен проковтнути ані шматочка, відчув, що це зізнання її роздратує, і додав:
— Бутерброди із шинкою і швейцарським сиром на житньому хлібі.
— Пітере, що за жахлива звичка харчуватися! Зачекайте хвилину. Пітере, тобі таке не можна. Це шкідливо для тебе. З'їж свіжого салату. І в цей час доби кави краще не пити. Американці п'ють забагато кави.