За кілька днів після Геєрової смерті Франкон покликав Кітінґа.
— Сідай, Пітере, — сказав він, усміхаючись осяйніше, ніж зазвичай. — Що ж, я маю для тебе хороші новини, хлопче. Сьогодні вранці оголосили заповіт Луціуса. У нього не залишилося жодних родичів, ти знаєш. Ну, я здивувався, бо не надто його цінував, але виявилося, інколи він був здатним на благородні жести. Він залишив усе тобі… Непоганий шмат, правда? Тепер тобі не потрібно турбуватися про внесок. Коли ми візьмемося… Що сталося, Пітере?.. Пітере, хлопчику мій, тобі погано?
Кітінґ сховав лице, притулившись чолом до руки на столі. Він не міг дозволити Франкону побачити своє обличчя. Його ось-ось могло знудити; знудити, бо, попри жах, він упіймав себе на думці, що його цікавить, а скільки саме залишив йому Геєр.
Заповіт було складено п'ять років тому — можливо, у безглуздому пориві симпатії до єдиної людини в бюро, яка виявила до Геєра чуйність, можливо, на зло своєму партнерові; це було зроблено і забуто. Спадок становив 200 тисяч доларів, Геєрову частку у фірмі та колекцію порцеляни.
Того дня Кітінґ рано вийшов із бюро, не слухаючи привітань. Він пішов додому, розповів новину матері, покинув її зітхати посеред вітальні й замкнувся у спальні. Вийшов із дому перед вечерею, не мовивши ані слова. Того вечора він так і не повечеряв, зате напився до безтями в улюбленому барі. І в цьому зміненому стані просвітлення, клюючи носом над склянкою, але зберігши ясність думки, він казав собі, що нема про що шкодувати; він учинив так, як учинив би кожен. Кетрін казала, що він був егоїстом; усі егоїсти; не дуже добре бути самолюбом, та не лише він такий; йому просто пощастило більше за багатьох; йому пощастило, бо він був кращим за більшість; він почувався чудово і сподівався, що безглуздих запитань у нього вже не виникатиме. «Кожен за себе», — пробурмотів він, засинаючи на столі.
І він більше не ставив собі безглуздих запитань. У наступні дні він не мав на них часу. Кітінґ виграв конкурс «Космо-Слотника».
Пітер Кітінґ знав, що це буде тріумф, але аж такого не очікував. Він мріяв про звук фанфар, але не міг передбачити симфонічного оркестру.
Спершу зателефонували й оголосили імена переможців. Потім задзеленчали всі телефони в бюро, волаючи, вириваючись із-під пальців секретарки, яка заледве встигала перемикати комутатор; дзвінки з усіх міських газет, від відомих архітекторів, запитання, вимоги інтерв'ю, привітання. Згодом з усіх ліфтів повалив потік, проносячись через двері бюро — повідомлення, телеграми, люди, які знали Кітінґа, люди, яких він ніколи досі не бачив. Секретарка втратила голову, не знаючи, кого приймати, а кому відмовляти. І Кітінґ потискав руки, безкінечну вервечку рук, схожу на колесо з м'якими вологими зубцями, які дотикалися до його пальців. Він не пригадував, що сказав у першому інтерв'ю — у Франконовому кабінеті, заповненому людьми і камерами. Франкон розчахнув дверцята свого кабінетного бару. Франкон, захлинаючись, розповідав усім тим людям, що будівлю «Космо-Слотника» Пітер Кітінґ спроектував сам-один. Франкон до цього не причетний; він був великодушним у напливі ентузіазму; до того ж це була хороша історія.
Історія вийшла ще краща, ніж очікував Франкон. Зі сторінок газет на країну дивилося обличчя Пітера Кітінґа — гарне, здорове, усміхнене обличчя із сяйливими очима і темними кучерями. Під світлинами йшли статті про бідність, боротьбу, прагнення і наполегливу працю, що здобула винагороду; про віру матері, яка пожертвувала всім заради синового успіху; про «Попелюшку архітектури».
Компанія «Космо-Слотник» була задоволена: там не сподівалися, що архітектори-переможці теж можуть бути молодими, вродливими і бідними — гаразд, донедавна бідними. Компанія відкрила молодого генія;
«Космо-Слотник» обожнювала молодих геніїв, бо містер Слотник теж був таким — йому виповнилося лише сорок три.
Кітінґові ескізи «найкращого хмарочоса на планеті» надрукували в газетах разом зі словами вітальної грамоти: «…За блискучий хист і простоту проекту… за чітку і виважену функціональність… за винахідливу економію простору… за майстерне поєднання сучасного й традиційного у мистецтві… фірмі „Франкон і Геєр“ та Пітеру Кітінґу…».