— Досить! — перебила його террісійка. — Хочете — вірте, а хочете — ні, але ви — найкраща кандидатура для того, аби правити.
Еленд фиркнув.
— Ви — найкращий, — пояснила Тіндвіл, — бо зараз саме ви на троні. Якщо і є щось гірше за посереднього короля, то це хаос. І якби не ви, він би вже панував на цих землях. Вас визнають як аристократи, так і скаа. Вони, може, не вірять у вас, але визнають вас. Якщо ви зречетеся зараз престолу або раптово помрете — почнеться плутанина, колапс і руїна. Неважливо, як ви обходитеся зі зброєю, чи слабкий ви характером, чи з вас глузують, а чи ні, — у цього королівства немає нічого, крім вас. Ви — король, Еленде Венчере.
— Я… навряд чи мені після сказаного стало краще, Тіндвіл.
— Це…
Еленд підняв руку.
— Так, я знаю. Це не стосується того, що я відчуваю.
— У вас немає права на почуття провини. Просто визнайте, що ви — король, визнайте, що ви ніяк не можете це змінити, й візьміть на себе відповідальність. Хай що б ви робили, випромінюйте впевненість.
Еленд кивнув.
— Зверхність, Ваша Величносте, — промовила Тіндвіл. — В усіх успішних лідерів є одна спільна риса — вони переконані, що можуть усе зробити краще за інших. Покора — це добре, коли йдеться про обов’язок та відповідальність, але якщо доводиться ухвалювати рішення, вам не можна сумніватися у собі.
— Я спробую.
— Гаразд, — відповіла террісійка. — Може, тепер ми нарешті зможемо перейти до іншого питання. Скажіть мені, чому ви досі не одружилися з тією молодою дівчиною?
Еленд нахмурився.
«Неочікувано».
— Це дуже особисте, Тіндвіл.
— Гаразд.
Еленд нахмурився ще сильніше, але террісійка сиділа й чекала, не відводячи від нього одного зі своїх безжальних поглядів.
— Я не знаю, — нарешті промовив Еленд, з зітханням сідаючи у своє крісло. — Вен… не така, як інші жінки.
Тіндвіл здивовано підняла брову, голос її зазвучав дещо м’якше.
— Гадаю, що з більшою кількістю жінок ви познайомитеся, Ваша Величносте, то більше переконуватиметеся, що це твердження стосується кожної з них.
Евенд скрушно кивнув головою.
— У будь-якому разі, — вела далі Тіндвіл, — виглядає це не дуже. Я не збираюся лізти до ваших стосунків, але — як ми вже обговорювали — образ дуже важливий для короля. Це неприйнятно — мати коханку. Я розумію, що для імперської аристократії це було чимось звичним. Але скаа хочуть бачити у вас дещо більше і краще. Можливо, якраз через те, що багато аристократів вели доволі фривольне статеве життя, скаа завжди схилялися до моногамії. Вони відчайдушно сподіваються, що ви поважатимете їхні цінності.
— Значить, їм доведеться набратися терпіння, — відповів король. — Сам я хочу одружитися з Вен, але вона ще не готова.
— Знаєте чому?
Евенд похитав головою.
— Вона… її часто дуже нелегко зрозуміти.
— Можливо, вона не дуже пасує чоловікові вашого рівня.
— Що ти маєш на увазі? — різко поглянув на неї Евенд.
— Можливо, вам потрібен хтось більш витончений, — пояснила Тіндвіл. — Я впевнена, що тілоохоронниця з неї чудова, але як леді вона…
— Зупинись, — перебив її Евенд. — Вен прекрасна такою, яка є.
Тіндвіл посміхнулась.
— Що? — не зрозумів Евенд.
— Ваша Величносте, я вас тут усе пообіддя образити намагалась — а ви навіть не розізлилися. А варто було мені лише несхвально відгукнутися про вашу з-імли-народжену, а ви вже готові мене вигнати звідси.
— І що?
— То ви її кохаєте, значить?
— Звісно, — відповів король. — Я її не розумію, але так — кохаю її.
Тіндвіл кивнула.
— Вибачте мені, Ваша Величносте. Я просто повинна була переконатися.
Еленд нахмурився, трохи розслабившись у своєму кріслі.
— Значить, це була така собі перевірка? Ти хотіла побачити, як я відреагую на твої слова про Вен.
— Усі, з ким ви зустрічатиметесь, будуть вас перевіряти, Ваша Величносте. До цього вам також доведеться звикнути.
— Але яке тобі діло до наших із Вен стосунків?
— Кохання — слабкість королів, Ваша Величносте, — незвично добрим голосом промовила террісійка. — Вам іще доведеться дізнатися, що ваше захоплення жінкою може принести набагато більше проблем, ніж усі питання, які ми обговорювали перед цим.
— І тому я повинен покинути її? — спитав Еленд, затамувавши подих.
— Ні, — відповіла Тіндвіл. — Ні, я так не гадаю.