Еленд уважно поглянув на статечну террісійку — на її прямокутне обличчя та напружену поставу.
— Дивно чути це від тебе. А як же королівський обов’язок та манери?
— Можна зробити й виняток, — зітхнула Тіндвіл.
«Цікаво, — подумав Еленд, який не підозрював, що люди її типу здатні робити якісь винятки. — Можливо, вона складніша, ніж я припускав».
— А тепер, — змінила тему террісійка, — розкажіть, як там ваші тренування.
— Усе гаразд, я гадаю, — потер забите плече Еленд. — Але… Його перервав стукіт у двері. За мить до кабінету зайшов Капітан Дему.
— Ваша Величносте, прибула людина від лорда Цетта.
— Посланець? — спитав, підіймаючись, Еленд.
Дему ніяково поглянув на короля.
— Ну… щось типу того. Вона каже, що вона — дочка лорда Цетта, і вона до нас прибула по Бриза.
21
Він походив із простої родини, та одружився з дочкою короля.
Молода жінка у дорогій сукні — шовковій, світло-червоній, з шаллю та мереживними рукавами — може, й виглядала би достойно, коли б не кинулася до Бриза, щойно той увійшов до кімнати. Її світле, як у всіх мешканців Заходу, волосся розлетілось назад, вона щасливо заверещала та обійняла руками Бризову шию.
На вигляд дівчина мала років вісімнадцять.
Евенд поглянув на спантеличеного Гема.
— Здається, ти не помилився щодо Бриза та Цеттової доньки, — прошепотів Евенд.
— Та я й не думав… — похитав головою Гем. — Ну, тобто я пожартував — це ж Бриз. Хто знав, що я вгадаю?
Гамівник, зі свого боку, намагався триматися в межах пристойності та вдав, буцім йому в обіймах дівчини надзвичайно некомфортно. Вони перебували в атріумі палацу, де Евенд раніше зустрічався з посланцем від свого батька. Крізь вікна на всю стіну до приміщення лилося пообіднє світло, під однією зі стін стояла, очікуючи на розпорядження Евенда, група слуг.
Бриз зустрівся з Елендом поглядами та страшенно зашарівся.
«Здається, я ще ніколи не бачив, аби він ніяковів», — подумав Евенд.
— Люба моя, — промовив Бриз, прокашлявшись, — можливо, тобі слід представитися королю?
Дівчина нарешті відпустила гамівника. Відступивши на крок назад, вона привіталася з Елендом вишуканим, як і належить аристократці, реверансом. Вона була дещо пухкенька, волосся носила довге, як було модно ще до Краху, а на щоках мала схвильований рум’янець. Словом, це була мила дівчина, яку, вочевидь, виховували для життя при дворі — якраз таких дівчат Еленд намагався уникати протягом усієї своєї юності.
— Еленде, — промовив Бриз, — дозволь мені представити тобі Алріанну Цетт, дочку лорда Ешвезера Цетта, короля Західної Домінії.
— Ваша Величносте, — привіталася Алріанна.
— Леді Цетт, — кивнув Еленд, а тоді після короткої паузи спитав повним надії голосом: — Ваш батько відправив вас як посланницю?
— Ем-м-м… — завагалася дівчина. — Насправді він мене нікуди не відправляв, Ваша Величносте.
— Люба… — пробурмотів Бриз, дістаючи серветку, аби витерти з чола піт.
Еленд кинув погляд на Гема, а тоді знову подивився на дівчину.
— Тоді вам слід пояснити, навіщо ви тут, — промовив король, показуючи жестом на крісла в атріумі.
Алріанна з готовністю кивнула, але сіла ближче до Бриза. Еленд махнув слугам, аби принесли холодного вина.
У нього складалося враження, що йому зараз захочеться випити.
— Я шукаю притулку, Ваша Величносте, — швидко промовила Алріанна. — Я мусила втекти звідти. Ну, тобто, Бризі, певно, розповідав, що за людина мій батько.
Бриз засовався на місці, але дівчина лагідно поклала руку йому на коліно.
— І що ж за людина ваш батько? — поцікавився Еленд.
— Він страшенний маніпулятор, — відповіла Алріанна. — І дуже вимогливий. Він прогнав Бриза — і я не могла не втекти за ним слідом. Я б і секунди більше не провела в тому таборі. У військовому таборі! Він мене притягнув з собою — мене, молоду леді! — на війну! Ви знаєте, як воно, коли на тебе масно витріщається кожен солдафон, якого ти зустрічаєш? Ви знаєте, як воно — жити в наметі?
— Я…
— У нас майже не було свіжої води! — вела далі Цеттова дочка. — Я ванну нормально не могла прийняти — все боялася, що солдати будуть підглядати! У дорозі геть не було чим зайнятися — цілими днями лише сидиш у кареті та підстрибуєш на вибоїнах. Поки не з’явився Бризі, мені кілька тижнів навіть поговорити не було з ким. А потім батько його прогнав.
— Тому що?.. — нетерпляче спитав Гем.