Бриз закашлявся.
— Я просто мусила втекти, Ваша Величносте, — промовила Алріанна. — Ви повинні прийняти мене! У мене є інформація, яка стане вам у пригоді. Ну, в сенсі, я ж була у батьковому таборі. Закладаюся, ви гадки не маєте, що їм постачають їжу з консервного заводу у Гаверфрексі! Як вам таке?
— Вражаюче, — з сумнівом відповів Евенд.
Алріанна кивнула коротко.
— І ви сюди прибули у пошуках Бриза? — поцікавився король.
Дівчина злегка зашарілася й відвела погляд. Коли вона заговорила знову, в її словах аристократичного такту не відчувалося зовсім.
— Я просто мусила побачити його знову, Ваша Величносте. Він такий чарівний, такий прекрасний. Я й не сподівалася, що батько здатен буде зрозуміти такого чоловіка, як він.
— Зрозуміло, — зітхнув Евенд.
— Будь ласка, Ваша Величносте, — попросила Алріанна. — Ви мусите мене прийняти! Я пішла від батька — мені тепер узагалі нема куди податися!
— Ви можете залишитися — принаймні на якийсь час, — відповів Евенд, кивнувши на привітання Доксону, який щойно увійшов у двері атріуму. — Ви, вочевидь, подолали важку дорогу. Можливо, бажаєте освіжитися?
— З великою радістю, Ваша Величносте!
Евенд поглянув на Кадона — одного зі слуг, який стояв у дальньому кінці кімнати разом з іншими. Той кивнув, мовляв, кімнати готові.
— У такому разі, — промовив Евенд, підіймаючись, — Кадон вас проведе до вашої кімнати. Вечеря буде сьогодні о сьомій — тоді й поговоримо.
— Дякую, Ваша Величносте! — вигукнула Алріанна, підстрибнувши з крісла.
Вона ще раз обійняла Бриза, потім зробила крок до Евенда, ніби збираючись обійняти і його. Та, на щастя, передумала і пішла слідом за слугами углиб палацу.
Король знову сів. Бриз глибоко зітхнув, втомлено відкидаючись на спинку крісла. Підійшов Доксон і сів на місце дівчини.
— Це було неочікувано, — зазначив гамівник.
Запала незручна мовчанка, яку порушував лише шурхіт листя дерев у атріумі, які погойдував вітерець з балкона. А тоді, ніби гавкнувши спершу, несподівано розреготався Гем. Його сміх заразив Евенда, і він — попри небезпеку та складність становища — розреготався також.
— Ай, та ну вас, — фиркнув Бриз, від чого вони засміялися ще голосніше.
Чи то через абсурдність усієї ситуації, чи то через те, що потрібно було розрядити атмосферу, але Евенд реготав настільки сильно, що ледве не гепнувся з крісла. Гем також сміявся, мов дитина, — і навіть Доксон не стримав усмішки.
— Особисто я нічого смішного в цьому не бачу, — промовив Бриз. — Дочка лорда Цетта — того самого, який взяв у облогу наше місто — просить у нас притулку. Якщо Цетт досі не збирався нас убивати, то тепер точно цього захоче.
— Та знаю я, — відповів Евенд, намагаючись відхекатися, — знаю. — Просто…
— Ти б себе бачив, — сказав крізь сміх Гем, — коли це аристократістечко повисло у тебе на шиї. Я навіть не можу уявити, що може бути безглуздішим, ніж коли ти мусиш взаємодіяти з ірраціональною молодою жінкою!
— Це лише ускладнює наше становище, — докинув Доксон. — Хоча від кого-кого, а від тебе таких проблем я не очікував, Бризе. Сказати щиро, я сподівався, що ми зможемо уникнути незапланованих зв’язків з жінками, коли Кела не стало.
— Я тут ні в чому не винен, — демонстративно різко відповів Бриз. — Прихильність дівчини є абсолютно безпідставною.
— Ну звісно, — пробурмотів Гем.
— Так, — втрутився у розмову новий голос. — А що це за рожеве курчатко я щойно зустріла у коридорі?
Евенд обернувся і побачив у дверях атріуму Вен — вона стояла, схрестивши на грудях руки.
«Так тихо… Чому вона підкрадається навіть у палаці?»
Вона не носила взуття, яке стукає по підлозі, не носила шурхітких спідниць, не носила на своєму одязі металевих деталей, які могли б випадково дзвякнути або які могли б «штовхнути» алломанти.
— Не рожеве, люба моя, — промовив Бриз, — а червоне.
— Майже те саме, — відповіла Вен, підходячи ближче. — Вона щось там белькотіла слугам про те, наскільки гарячою повинна бути ванна, і наполягала, аби вони записали назви її улюблених страв.
— Це Алріанна, — зітхнув гамівник. — Нам, певно, доведеться найняти кондитера або організувати доставку десертів. Вона надзвичайно вимоглива, якщо йдеться про солодке.
— Алріанна Цетт — дочка лорда Цетта, — пояснив Евенд, коли Вен, ігноруючи крісла, сіла на краєчку великого вазона поруч із ним і поклала долоню на королівську руку. — Схоже, у них із Бризом роман.
— Перепрошую? — обурився Бриз.
— Це огидно, Бризе, — скривилася Вен. — Ти — старий, вона — молода.