— Між нами нічого не було! — різко відповів чоловік. — До того ж я не такий уже й старий, а вона — не така вже й молода.
— Судячи з того, як вона говорить, я б сказала, що їй дванадцять, — сказала Вен.
— Алріанна — придворне дитя, — закотив очі Бриз. — У міру невинне, у міру зіпсоване — але вона нічим не заслужила, аби про неї говорили в такому тоні. Насправді за певних обставин вона може бути й доволі дотепна.
— То між вами щось було чи ні? — наполягала Вен.
— Звичайно, ні, — уперся Бриз. — Ну, тобто нічого особливого, хоча це могли неправильно зрозуміти. Я маю на увазі, коли її батько виявив… Ай, та взагалі — хто б казав, Вен? Я пригадую, ще кілька років тому одне юне дівчисько вішалося на старого Келсьє.
Евенд на ці слова аж голову підняв.
— Я не вішалася на Келсьє, — зашарілася Вен.
— І навіть на початку знайомства? — уточнив Бриз. — Та годі тобі, не вішалася на такого імпозантного чоловіка? Він тебе врятував від ватажка твоєї старої банди, прийняв тебе до…
— Та ти здурів, — знову схрестила руки на грудях Вен. — Келсьє був мені як батько.
— Зрештою — може бути, — наполягав гамівник, — але…
— Досить, — підняв руку Евенд. — Ця розмова ні до чого.
Бриз фиркнув, але замовчав.
«Тіндвіл має рацію, — подумав Еленд. — Вони слухатимуться мене, якщо я поводитимуся так, як хочу, аби поводилися вони самі».
— Нам потрібно вирішити, що робити, — сказав король.
— Дочка чоловіка, який становить нам загрозу, може бути вагомим аргументом у торгах, — зазначив Доксон.
— Ти пропонуєш зробити з неї заручницю? — примружилася Вен.
— Хтось мав озвучити очевидний факт, — знизав він плечима.
— Не те щоб заручницю, — промовив Гем. — Зрештою, це ж вона до нас прийшла. Якщо ми просто дозволимо їй залишитися — це матиме такий само ефект, ніби ми її взяли в полон.
— Існує ризик, що ми так посваримося з Цеттом, — промовив Еленд. — А наш план з самого початку полягав у тому, аби переконати його, що ми — союзники.
— Ми можемо її повернути, — запропонував Доксон. — Це дозволить нам добряче просунутися у перемовинах.
— А як же її прохання? — поцікавився Бриз. — Дівча у батьковому таборі почувалася нещасною. Може, слід і її побажання врахувати?
Усі подивилися на Евенда. Ще кілька тижнів тому вони просто продовжили б сперечатися. Дивно, що вони так швидко звикли дивитися на нього в очікуванні прийнятого рішення.
Хто він такий? Чоловік, який зайняв трон через збіг обставин? Бліда тінь їхнього блискучого лідера? Ідеаліст, який не врахував небезпек, що спіткають його, якщо він почне втілювати в життя свої мудрування? Дурень? Дитя? Самозванець?
Та кращого у них не буде.
— Вона залишиться, — сказав Еленд. — Поки що. Можливо, зрештою нам доведеться її повернути, але поки що це буде чудовий фактор відволікання для війська Цетта. Хай понервуються трохи. Це дозволить нам виграти ще трохи часу.
Учасники команди закивали, погоджуючись; Бриз зітхнув полегшено.
«Я зроблю усе, що тільки можу, ухвалю рішення згідно зі своїм баченням ситуації», — подумав Еленд.
«А тоді — прийму наслідки».
22
Він умів дискутувати з найкращими філософами та мав вражаючу пам’ять. Майже настільки добру, як і моя власна. І при цьому всьому не любив сваритися.
Імла була і хаосом, і стабільністю. На землі існувала Імперія, всередині неї існували з десяток окремих королівств, а в цих королівствах були міста, містечка, села та плантації. І над ними, між ними, довкола них була імла. Імла була явищем більш звичним, ніж сонце, оскільки її не могли закрити собою хмари. Вона була могутнішою за бурі, оскільки могла витримувати будь-які вибрики погоди. Вона була завжди. Мінлива, проте вічна.
День був усього лише нетерплячим зітханням в очікуванні ночі. Та коли прийшла темінь, Вен раптом виявила, що імла більше не заспокоює її, як це було раніше.
Ні в чому тепер не було певності. Колись ніч була її надійним прихистком; тепер же Вен постійно озиралася через плече, шукаючи поглядом силует примари. Колись її спокоєм був Еленд, але й він мінявся. Колись вона могла захистити те, що любила, але тепер дедалі більше боялася, що сили, які планували захопити Лютадель, вона зупинити просто нездатна.
І це безсилля лякало її найбільше. Вона усе своє дитинство прожила з чітким усвідомленням того, що нічого не може змінити, але Келсьє допоміг їй повірити у власні сили.