ОрСеур знову кивнув, після чого злегка повернув голову та поглянув на неї.
— Чому ви мене так ненавидите?
— Я тебе не ненавиджу, — заперечила Вен.
ОрСеур здивовано підняв свою собачу брову. У його погляді відчувалися мудрість і розуміння, яких Вен там побачити навіть не сподівалася. Дівчина ніколи досі такого в кандрі не помічала.
— Я… — раптом замовкла Вен, відвертаючи голову. — Я ще не звиклася з тим фактом, що ти зжер тіло Келсьє.
— Не в тому справа, — відповів ОрСеур, знову обертаючись до міста. — Ви занадто розумна, аби цим перейматися.
Вен обурено нахмурилась, але кандра на неї уже не дивився. Дівчина теж відвернулася і зосередила свій погляд на імлі.
«Навіщо він це сказав? — подумала вона. — Ми тільки почали знаходити спільну мову».
Вона так хотіла про це забути.
«Справді хочеш знати? — майнуло в неї у голові. — Гаразд».
— Усе тому, що ти знав, — прошепотіла вона.
— Перепрошую, пані?
— Ти знав, — повторила Вен, не відриваючи погляду від імли. — Ти був єдиним з усієї команди, хто знав, що Келсьє збирається померти. Він розповів тобі, що хоче дати себе вбити і що ти повинен будеш узяти його кістки.
— А… — тихо відповів ОрСеур.
Вен зі звинуваченням подивилася на істоту.
— Чому ти нічого не сказав? — спитала вона. — Ти ж знав, як ми всі ставилися до Келсьє. Невже тобі бодай на думку не спало розповісти нам, що цей ідіот планує себе вбити? Невже ти не подумав, що ми, можливо, зможемо його зупинити, що ми зможемо знайти інший шлях?
— Ви дуже жорстока, пані.
— Ти ж сам хотів знати! — сказала Вен. — Найгірше було одразу після того, як він помер. Коли ти, за його наказом, прийшов до мене і став моїм слугою. І ані слова не сказав про те, що саме ти зробив.
— Контракт, пані, — відповів ОрСеур. — Вам, можливо, й не хочеться про це чути, але я був зв’язаний Контрактом. Келсьє не бажав, аби ви були в курсі його планів, — тому я нічого не міг вам сказати. Можете мене ненавидіти, якщо вам так хочеться, але я не шкодую про зроблене.
— Я тебе не ненавиджу.
«Я це вже переборола».
— Але скажи чесно: невже ти не міг порушити Контракт заради його блага? Ти служив Келсьє протягом двох років. Невже тобі не було боляче, коли ти дізнався, що він помре?
— Чому я повинен хвилюватися через смерть одного з моїх господарів? — відповів ОрСеур. — На його місце прийшов би хтось інший.
— Келсьє був не з таких господарів, — сказала Вен.
— Справді?
— Ні.
— Вибачте, пані, — промовив ОрСеур. — Як накажете — так я й вважатиму.
Вен відкрила було рота, аби щось відповісти, але передумала. Якщо він вирішив клеїти з себе дурня — хай так, це його право. Нехай і далі зневажає своїх господарів, так само як…
Як вона зневажає його. За те, що дотримувався свого слова, за те, що виконував свій Контракт.
«Відколи ми познайомилися, я завжди ставилася до нього недобре, — подумала Вен. — Спершу, коли він був Рену, мене дратувала його зверхня поведінка — хоча ця поведінка була всього лише частиною ролі, яку він мусив грати. Потім, коли він став ОрСеуром, я його уникала. І навіть ненавиділа — за те, що дав Келсьє померти. А тепер я змусила його влізти у тіло тварини. А ще за ці два роки, що ми з ним знайомі я майже не питала його про його минуле, а спитала лише тоді, коли мені знадобилося більше інформації про його народ, аби виявити самозванця».
Вен дивилась в імлу. ОрСеур серед усіх учасників команди здавався зовсім чужим. Його ніколи не запрошували на наради. Посади в уряді він не отримав. Він допомагав не менше за інших, ще й зіграв ключову роль — «духа» Келсьє, який повстав з могили, підбуривши скаа до вирішального повстання. Та в той час, як усі решта отримали нові титули, нових друзів та нові обов’язки, ОрСеур після краху Останньої Імперії отримав лише нову господиню.
Яка його ненавиділа.
«То й нічого дивного, що він так поводиться», — подумала Вен.
Їй раптом пригадалися слова Келсьє: «Тобі доведеться ще багато чого дізнатися про дружбу, Вен…».
Кел та інші прийняли її, ставилися до неї з шаною та приязню, навіть коли вона на це не заслуговувала.
— ОрСеуре, — спитала Вен, — а яким було твоє життя до того, як тебе найняв Келсьє?
— Я не розумію, яким чином це пов’язано з пошуками самозванця, пані, — відповів кандра.
— Це не має до самозванця жодного стосунку, — відмахнулась дівчина. — Я просто подумала — можливо, мені слід більше про тебе дізнатися?