— То чому ви не втекли? — поцікавився кандра. — Адже вас не зобов’язував Контракт.
— Я… я не знаю, — пробурмотіла Вен. — Люди, ОрСеуре, дивні істоти, а відданість часто розуміють зовсім неправильно. Я залишалася з Кеймоном, бо він був знаменитий, і піти я боялася більше, ніж залишатися. І, окрім банди, у мене нікого й нічого не було. Мій брат загинув, і я страшенно боялась залишатися сама. Хоча, якщо задуматися, це все дуже дивно.
— Іноді погане становище — це краще, ніж альтернативний шлях. Ви робили те, що було потрібно для вашого виживання.
— Можливо, — відповіла Вен. — Але можна було жити й зовсім інакше, ОрСеуре. І я про це не знала, аж поки мене не знайшов Келсьє. Не обов’язково, виявляється, роками жити, нікому не довіряючи, залишаючись у тіні інших і будучи звіром-одинаком.
— Можливо — якщо ви людина. Але я — кандра.
— Але ж це не означає, що ти не можеш довіряти, — заперечила Вен. — І тобі не обов’язково ненавидіти своїх господарів.
— Я їх не всіх ненавиджу, пані.
— Але ти їм не довіряєш.
— Нічого особистого, пані.
— Нічого подібного, — відповіла дівчина. — Ти нам не довіряєш, бо боїшся, що ми можемо зробити тобі боляче. І я тебе розумію — я й сама протягом багатьох місяців, проведених з Келсьє, усе чекала, коли мені знову зроблять боляче. Але, ОрСеуре, нас ніхто не зрадив. Келсьє мав рацію. Мені навіть зараз важко у це повірити, але люди, що входять до його команди — Гем, Доксон, Бриз — добрі. І навіть якби один з них мене зрадив, я би продовжувала їм довіряти. Я можу спокійно спати вночі, ОрСеуре. Я можу відчувати спокій, я можу сміятися. Моє життя стало іншим — воно стало кращим.
— Ви — людина, — вперто промовив ОрСеур. — У вас можуть бути друзі, адже вони не хвилюватимуться, що ви їх зжерете чи ще якусь штуку утнете.
— Я про тебе так не думаю.
— Справді? Пані, ви щойно зізналися, що ображаєтесь на мене за те, що я з’їв Келсьє. До того ж ви терпіти не можете того факту, що я дотримуюся Контракту. Ви принаймні були чесною. Ми лякаємо людських істот. Вони ненавидять нас за те, що ми з’їдаємо представників їхнього виду, хоча насправді ми просто беремо тіла тих, хто і так помер. Людям робиться ніяково від того, що ми можемо набути їхньої подоби. Тільки не кажіть, що ви не чули, які легенди ходять про мій народ. Вони нас називають імлистими почварами — істотами, які можуть приймати подобу тих, хто увійшов в імлу. Як гадаєте, подібне чудовисько, яким лякають дітей, колись приймуть у вашому суспільстві?
Вен нахмурилась.
— У цьому і полягає суть Контракту, пані, — промовив ОрСеур приглушено, але гостро. — Вам цікаво, чому ми просто не можемо від вас утекти? Розчинитися у вашому суспільстві, стати невидимими? Ми намагалися. Давно, коли Остання Імперія лише з’явилася. Та ваш народ нас виявив і почав знищувати. Вони полювали на нас із допомогою з-імли-народжених, бо ж у ті часи алломантів було значно більше. Люди нас зненавиділи, бо боялися, що ми їх замінимо. Нас справді майже знищили — і тоді ми запропонували Контракт.
— Але що це змінювало? — спитала Вен. — Адже ви й надалі робите те, що робили до цього.
— Вірно, але тепер ми робимо це за вашою командою, — пояснив кандра. — Люди люблять силу, і їм подобається контролювати щось сильне. Наш народ запропонував своє служіння, і ми написали відповідну угоду, яку присягнувся виконувати кожен кандра. Ми — не вбиваємо людей. Ми беремо кістки лише тоді, коли нам наказано це зробити. Ми служимо нашим господарям з абсолютною покірливістю. Коли ми почали так поводитися, люди припинили нас убивати. Вони нас і надалі ненавиділи та боялися — але також знали, що можуть нами керувати. Ми перетворилися на ваш інструмент. І поки ми залишаємося покірними, ми залишаємося в живих. Ось чому я підкорююся. Порушити умови Контракту — значить, зрадити мій народ. Ми не можемо з вами битися, поки у вас є з-імли-народжені, тому нам залишається лише служити вам.
«3-імли-народжені. Чому це з-імли-народжені настільки важливі?»
Він натякнув, що з їхньою допомогою можна знайти кандру…
Та про цю ласу цікавинку вона говорити не наважилася: відчувалось, що якщо вона спитає про щось на цю тему, кандра знову закриється в собі. Натомість вона всілася рівніше та, зустрівшись із ним у темряві очима, запропонувала:
— Якщо бажаєш, я можу тебе звільнити від твоїх зобов’язань за Контрактом.
— І що це поміняє? — не зрозумів ОрСеур. — Я просто отримаю інший Контракт. Згідно з нашими законами, перш ніж отримати свободу, мені доведеться чекати ще десять років — а тоді ще два роки, протягом яких я не матиму права залишати батьківщину кандр. В іншому випадку я ризикую тим, що мене розкриють.