— Що? — розплющила очі Вен.
— Ви це чули?
— Що са… — почала говорити вона, вирівнюючись, а тоді раптом замовкла.
Вона почула. Десь під самим муром Лютаделя лунали кроки. Дівчина перехилилась уперед і помітила темну постать, що йшла вуличкою до замку. Вен настільки зосередилась на власній бронзі, що геть забула про справжні звуки.
— Молодець, — похвалила дівчина кандру, стаючи на краю даху караульного приміщення. — І лише тоді вона зрозуміла дещо насправді важливе: ОрСеур узяв ініціативу на себе, він попередив її про небезпеку, не дочікуючись якихось там наказів.
Дрібничка — але дуже важлива.
— Що скажеш? — тихо спитала вона, не зводячи очей з постаті, що наближалась.
Людина не мала в руках смолоскипа і, здавалося, почувається в імлі цілком комфортно.
— Алломант? — припустив ОрСеур, присідаючи з нею поруч.
— Алломантичного пульсу не чути, — похитала головою Вен.
— Значить, це з-імли-народжений, — сказав кандра, який не знав, що вона може бачити крізь міднохмари. — Занадто високий, аби це був ваш приятель Зейн. Будьте обережні, пані.
Вен кивнула, кинула монету, а тоді підкинула себе у хмари імли. ОрСеур слідом за нею зістрибнув з будиночку для вартових, після чого кинувся вниз із краю стіни та гепнувся об землю з висоти у понад п’ять метрів.
«Йому точно подобається випробовувати ці кістки на міцність», — подумала вона.
Хоча падіння, звичайно, не могло вбити кандру, дівчина оцінила його хоробрість.
Вона рухалася, «притягаючись» до цвяхів у дерев’яному даху, аж нарешті приземлилася неподалік від темної фігури. Витягнула свої кинджали, приготувала метали, перевірила, чи є в неї дюралюміній. Після цього Вен нечутно пішла через вулицю.
«Зненацька», — згадала вона.
Порада Гема її досі нервувала. Не можна покладатись на те, що завжди зможеш захопити суперника зненацька. Вона пішла слідом за чоловіком, вивчаючи його. Він був високий — навіть дуже високий. І цей одяг… Взагалі-то це були шати…
Вен різко зупинилась.
— Сейзеде? — приголомшено покликала вона незнайомця.
Террісієць обернувся, і її підсилені оловом очі побачили його обличчя.
Він усміхнувся.
— А, леді Вен! — сказав Сейзед глибоким, знайомим голосом. — А я вже починав хвилюватися, що ви так довго мене не знаходите. Ви…
Та договорити він не встиг — Вен зі схвильованими обіймами кинулася йому на шию.
— Я не думала, що ти повернешся так швидко!
— Я не планував повертатися, леді Вен, — відповів Сейзед. — Але обставини склалися так, що, здається, оминути цього місця я просто не міг. Ходімо, я мушу поговорити з Його Величністю. Маю для нього тривожну звістку.
Вен відпустила террісійця й поглянула в його добре обличчя — очі Сейзеда були страшенно втомлені. Сам він мав виснажений вигляд. Одяг — брудний, а пахнув він потом і попелом. Хоча зазвичай Сейзед навіть під час мандрів залишався надзвичайно охайним.
— Що сталося? — спитала дівчина.
— Проблеми, леді Вен, — тихо відповів він. — Проблеми та неприємності.
23
Террісійці його відкинули, але він повів їх за собою.
— Король Лекал стверджує, що в його війську двадцять тисяч таких істот, тихо сказав Сейзед.
«Двадцять тисяч!» — приголомшено подумав Евенд.
Це не менш небезпечна сила, ніж п’ятдесятитисячна армія Страффа. А можливо, і більш небезпечна.
Усі за столом затихли, й Евенд окинув присутніх поглядом. Вони зібралися у кухні палацу, де пара кухарів нашвидкуруч готувала пізню вечерю для Сейзеда. У білій кімнаті розташовувався альков зі скромним столом, за яким зазвичай їли слуги. Не дивно, що Евенд ніколи в цій кімнаті не обідав, але Сейзед наполіг, аби не будили слуг, щоб вони підготували головну їдальню, хоча він, очевидно, цілий день нічого не їв.
Словом, поки кухарі поралися біля плити, вони сиділи на низьких дерев’яних лавках і чекали — сиділи достатньо далеко, аби не було чути приглушеної розмови в алькові. Вен вмостилася поруч з Елендом, обійнявши його однією рукою за талію; кандра-вовчур лежав поруч із нею, на підлозі. Через стіл сидів скуйовджений Бриз; через те що його розбудили, гамівник мав вигляд радше роздратований. Гем давно вже був прокинувся, як і Евенд. Треба було попрацювати над новою пропозицією постанови — листом, який потрібно було надіслати Зібранню і в якому пояснювалося б, чому він планує зустрічатися зі Страффом неформально, а не під час офіційних переговорів. Доксон підтягнув до себе табурет і звично всівся якомога далі від Евенда. Кривоніг, розвалившись, сидів на своєму краю лавки — й Евенд ніяк не міг зрозуміти, чи він так сидить через втому, чи то через звичайну свою дратівливість. Залишався лише Страшко, який сидів на одній з робочих поверхонь трохи поодалік, бовтаючи ногами та хапаючи ласі шматочки їжі з тарілок у буркотливих кухарів. І при цьому, як здивовано помітив Еленд, примудрявся незграбно фліртувати з заспаною помічницею кухарів.