— Як на мене, хвилюватися про них потрібно буде тоді, коли вони сюди дійдуть, якщо дійдуть взагалі, — підкреслив Доксон. — А наразі потрібно дотримуватися нашого плану. Якщо пощастить, завдяки небезпечній близькості колосів Страфф стане охочішим до перемовин із Вашою Величністю.
Еленд кивнув. Страфф погодився на зустріч — вона повинна була відбутися за кілька днів. Зібрання страшенно розізлилося, дізнавшись, що він не порадився з ними щодо дати та місця проведення зустрічі, але зробити по суті вони нічого не могли.
— Гаразд, — зітхнув Еленд. — Ти, Сейзе, казав, у тебе й інші новини є? Сподіваюся, кращі?
Гість нічого не відповів. Нарешті з’явився замковий шеф-кухар і поставив перед ним тарелю з їжею — відварений ячмінь зі стейком. Від цих запахів Еленду теж захотілося їсти. Він вдячно кивнув кухареві, який наполіг на тому, аби особисто приготувати їжу, попри пізню годину, і той, махнувши своїм помічникам, пішов до виходу.
Сейзед сидів мовчки, поки працівники кухні не відійшли достатньо далеко, аби нічого не чути.
— Я не знаю, чи варто про це розповідати, Ваша Величносте, адже ваш тягар і без того достатньо важкий.
— Кажи, — попросив Еленд.
— Боюся, що ми піддали світ якійсь загрозі, Ваша Величносте, — кивнув Сейзед, — коли вбили Пана Всевладаря. Якійсь неочікуваній загрозі.
— Неочікуваній? — підняв брову Бриз. — Тобто щось іще, окрім тих довбаних колосів, спраглих влади деспотів та грабіжників?
— Ідеться про явища менш зрозумілі, боюся, — сказав Сейзед. — Щось дивне відбувається з імлою.
— Що ти маєш на увазі? — різко підняла на нього очі Вен, яка сиділа поруч з Елендом.
— Я досліджував певну низку подій, — пояснив Сейзед, дивлячись униз, ніби ніяковіючи. — Можна сказати, проводив розслідування. Є багато повідомлень про імлу, що з’являється протягом дня.
— Іноді трапляється, — знизав плечима Гем. — Бувають туманні дні, особливо восени.
— Це не те, лорде Геммонде, — заперечив Сейзед. — Між імлою та звичайним туманом існує різниця. Помітити її важко, проте уважне око побачить. Імла — густіша та… ну…
— Рухається більшими клубами, — тихо промовила Вен. — Мов річки у небі. Ніколи не зависає на одному місці; пливе разом з вітром, ніби сама цей вітер і створює.
— І не може проникати до будівель, — докинув Кривоніг. — Або наметів. Випаровується, щойно опиняється у приміщенні.
— Так, — підтвердив Сейзед. — Коли я вперше почув про імлу, що приходить удень, я було подумав, що людей просто захопили їхні забобони. Я знаю багато скаа, які просто відмовляються виходити з дому в туманний ранок. Та я зацікавився цими повідомленнями, і розслідування привело мене до одного села на Півдні. Я пробув там певний час, але підтвердження цим історіям так і не отримав. Тому я пішов звідти.
Він насупився.
— Ваша Величносте, повірте мені — я не збожеволів. Дорогою я проходив певну долину, і бачив імлу — присягаюся, — а не туман. Ця імла повільно рухалася просто на мене. Посеред білого дня!
Евенд поглянув на Гема.
— Не треба на мене дивитися, — знизав плечима той.
— Любий мій друже, — фиркнув Бриз, — короля просто цікавить твоя думка на цей рахунок.
— Мені немає що сказати.
— Який же з тебе тоді філософ?
— Та не філософ я, — відмахнувся Гем. — Я просто люблю міркувати про всяке.
— Ну то й поміркуй про це, — запропонував Бриз.
— Ці двоє завжди такі були? — поглянув Евенд на Сейзеда.
— Не впевнений, Ваша Величносте, — промовив террісієць із легкою посмішкою. — Я з ними знайомий лише трохи довше, ніж з вами.
— Так, вони такі завжди були, — тихо зітхнув Доксон. — І з роками стає тільки гірше.
— Ти хіба не голодний? — поцікавився Евенд, кивнувши на тарілку Сейзеда.
— Я поїм, коли ми договоримо, відповів той.
— Сейзеде, — нагадала Вен, — ти більше не слуга. Можеш тепер не перейматися цими дрібницями.
— Річ не в тім, слуга я чи ні, леді Вен, — пояснив Сейзед. — Я просто дотримуюся правил етикету.
— Сейзеде, — зітхнув Евенд.
— Так, Ваша Величносте?
— Їж, — жестом показав на тарілку король. — Про етикет наступним разом подбаєш. Їж негайно, вигляд у тебе добряче зголоднілий. До того ж ти серед друзів.
— Слухаюсь, Ваша Величносте, — кинув террісієць на Евенда дивний погляд, беручи в руки ніж і ложку.
— Отже, — повів далі король, — хай навіть ти й справді бачив імлу вдень — чому тобі це видається настільки важливим? Нам відомо, що багатьох речей, про які говорять скаа, не існує — то з якої радості нам боятися імли?