— Я тебе не розумію, — тихо повторила вона. — Ти міг стати лідером нашого народу, Сейзеде, а не найвідомішим нашим дисидентом і бунтівником. Усім хочеться брати з тебе приклад — але вони не можуть. Невже ж обов’язково заперечувати кожен наказ, який тоді дають?
Він слабко усміхнувся, але не відповів.
Тіндвіл із зітханням встала та пішла до дверей, дорогою затримавшись на мить і взявши руку Сейзеда. Вона подивилася йому в очі на мить — і він забрав свою руку.
Жінка похитала головою і вийшла з кімнати.
24
Він командував королями, і попри те, що не прагнув керувати імперією, став величнішим за всіх своїх попередників.
«Щось відбувається», — подумала Вен, сидячи в імлі на даху замку Венчерів.
Сейзед не був схильний перебільшувати. Він був дуже прискіпливий — це було видно з манер, охайного вигляду террісійця й того, як він говорив. А якщо йшлося про його заняття наукою, він був іще прискіпливішим. Вен повірила його відкриттю.
Та й сама вона бачила щось в імлі — на власні очі. Це «щось» було небезпечним. Чи можна було списати смерті, про які казав Сейзед, на імлистого духа?
«Але якщо це так, то чому Сейзед нічого не сказав про фігури в імлі?»
Вен зітхнула, заплющуючи очі та запалюючи бронзу. Вона відчувала духа, який спостерігав, зачаївшись десь поблизу. А ще вона знову чула це дивне далеке гупання. Дівчина розплющила очі, не гасячи бронзу, і тихенько дістала дещо зі своєї кишені — це був аркуш зі щоденника. У світлі, що лилося з балкона Евенда під нею, та завдяки олову, вона легко змогла прочитати написане.
Щоночі я сплю лише по кілька годин. Ми мусимо рухатися вперед, щодня проходити якомога більше, але коли нарешті я лягаю на спочинок, сон тікає від мене. Думки, що турбують мене вдень, у нічній тиші лише стають нав’язливішими.
А понад те, я чую, як у горах щось пульсує і з кожним глухим ударом немовби притягує мене до себе.
Вен здригнулася. Вона попросила одного з нишпорок Евенда запалити бронзу й перевірити, але він сказав, що нічого з північного боку не чує. Чи могло бути так, що дівчина чула ритм, який більше ніхто чути не міг? Ніхто, крім чоловіка, який помер тисячу років тому.
Чоловіка, якого всі знали як Героя Віків.
«Не будь дурепою, — сказала вона собі, знову ховаючи папірець у кишеню. — Не треба робити поквапливих висновків».
ОрСеур, який лежав із нею поруч і дивився на місто, ворухнувся.
Та її ніяк не відпускали слова Сейзеда. В імлі щось відбувалося. Щось із тією імлою було не так.
На даху замку Гастінгів Зейн її не знайшов.
Зупинившись в імлі, він тихо стояв і чекав. Зейн сподівався, що вона буде тут — бо саме в цьому місці вони билися востаннє. І навіть від самої згадки про це він вичікувально напружувався.
Протягом місяців, коли вони час від часу тренувалися, вони завжди зустрічалися в цьому місці — там, де вони розсталися вперше. Та ось уже кілька днів поспіль він сюди повертався, а її не було. Зейн нахмурився, думаючи про накази Страффа й те, чого не уникнути.
Рано чи пізно батько накаже йому вбити дівчину. І Зейн не знав, що турбує його більше — його дедалі сильніше небажання навіть думати про можливість такого вчинку чи те, що його дедалі більше тривожить той факт, що він ніяк не може її перемогти.
«А раптом це вона? — думав він. — Та, що нарешті зупинить мене. Та, що змусить мене просто… піти».
Він не міг пояснити, навіщо йому була потрібна для цього причина. Якась частина Зейна приписувала це бажання його божевіллю, хоча раціональна частина його натури почувалась так, ніби це дуже погана відмовка. Глибоко в душі він розумів, що, крім Страффа, у нього нікого не було. Зейн просто не міг піти, не переконавшись, що батькові без нього буде на кого покластися.
Він віддалився від замку Гастінгів — набридло чекати, треба пошукати дівчину. Зейн, підкидаючи монети, якийсь час довгими стрибками пересувався над містом. Звичайно, вона була на даху замку Венчерів — оберігала його йолопа-брата.
Зейн обійшов замок колом, тримаючись на такій відстані, аби його не помітив навіть підсилений оловом зір дівчини. Приземлившись на іншому кінці даху замку, почав тихенько наближатись до Вен. Підкравшись, просто зупинився й почав спостерігати за тим, як вона сидить на краю даху. В повітрі панувала тиша.