Аж раптом вона, легко підстрибнувши, розвернулася. Зейн міг присягнути, що вона відчула його раніше, ніж насправді могла.
Хай там як, його було викрито.
— Зейне, — байдуже привіталася Вен, легко впізнавши його силует.
Він був звично вдягнений у все чорне і не мав на собі марево-плаща.
— Я чекав на тебе, — тихо відповів Зейн. — На даху замку Гастінгів. Сподівався, ти прийдеш.
Вен зітхнула з полегшенням, втім, не зводячи з нього очей.
— Я сьогодні не в настрої для спарингу.
Він окинув її довгим поглядом.
— Прикро, — сказав нарешті, підходячи ближче, і Вен мимоволі насторожено встала.
Зупинившись на краю даху, він подивився вниз — на балкон кімнати Евенда.
Вен поглянула на ОрСеура. Той переводив із неї на Зейна напружений погляд.
— Ти за нього так хвилюєшся, — ледве чутно промовив Зейн.
— За Евенда? — спитала Вен.
Зейн кивнув.
— Попри те, що він тебе використовує.
— Ми про це вже говорили, Зейне. Він мене не використовує.
Зейн поглянув на неї, зустрівся з нею поглядом — стояв він з прямою спиною, усім своїм виглядом випромінюючи впевненість у собі.
«Він такий сильний, — подумала Вен. — Такий впевнений у собі. Такий не схожий на…»
Вона змусила себе обірвати цю думку.
— Скажи мені, Вен, — сказав Зейн, відвернувшись, — коли ти була молодшою — чи прагнула ти влади?
Вен опустила голову, нахмурившись на це дивне запитання.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, ти ж зростала на вулиці, — пояснив Зейн. — Чи мріяла ти колись про владу, як була молодшою? Чи мріяла ти, аби тобі випала нагода вирватися на волю та вбити тих, хто тебе ображав?
— Звичайно, — зізналася Вен.
— І ось, у тебе ця влада тепер є, — промовив він. — Що б сказала зараз дівчинка Вен, якби зустрілася з тобою? Що б сказала з-імли-народжена, яку було пригнічено силою чужої волі? Могутня, та все-таки чомусь покірна?
— Я тепер стала зовсім іншою, Зейне, — відповіла Вен. — І волію думати, що з того часу, як я була дитиною, багато чого навчилася.
— Мені завжди здавалося, що дитячі інстинкти — найбільш чесні, — сказав Зейн. — Найбільш природні.
Вен не відповіла.
Зейн тихо відвернувся, дивлячись на місто — ніби його зовсім не обходило, що він залишив свою спину без захисту. Вен поглянула на нього і кинула монету, яка дзвякнула об металевий дах, і гість негайно обернувся до неї.
«Ні, — подумала вона. — Він не довіряє мені».
Зейн знову відвернувся, і Вен просто спостерігала за ним. Вона розуміла, що він має на увазі, адже колись і сама міркувала схожим чином. Дівчині стало раптом цікаво, якою б вона стала, якби отримала повний доступ до своїх здібностей і в той самий час команда Келсьє не показала їй, що таке справжня дружба та довіра.
— То як би ти вчинила, Вен? — поцікавився Зейн, знову розвертаючись до неї. — Якби тебе ніщо не обмежувало, якби твої дії не мали ніяких наслідків?
«Вирушила би на північ, — раптом подумала вона. — З’ясувала б, що це за гупання».
Та вголос вона цього не сказала.
— Я не знаю, — відповіла вона натомість.
— Ти мене серйозно не сприймаєш, я так розумію, — зміряв її поглядом Зейн. — Вибач, що марнував твій час.
Він почав віддалятися, ідучи якраз між Вен і ОрСеуром. Дівчина дивилась йому вслід і раптом відчула тривогу. Він сам до неї прийшов, він хотів поговорити, а не битися, — а вона згаяла таку нагоду. Якщо вона з ним не говоритиме, то нізащо не перетягне на свій бік.
— Хочеш знати, що б я зробила? — спитала Вен.
Голос її дзвенів у тихій імлі.
Зейн зупинився.
— Я можу використовувати свої сили на власний розсуд? — уточнила дівчина. — І ніяких наслідків? Я б захищала його.
— Твого короля? — обернувся Зейн.
Вен швидко кивнула.
— Ці люди, які привели під місто свої армії, аби його скинути — твій господар, цей лорд Цетт… я би просто вбила їх. Я б використала свої сили на те, аби зробити так, щоб ніхто не міг скривдити Еленда.
Зейн ледве помітно кивнув, і вона побачила в його погляді повагу.
— І чому ти цього досі не зробила?
— Тому що…
— Я бачу, що ти спантеличена, — зауважив Зейн. — Ти чудово розумієш, що твої інстинкти, які вимагають від тебе вбити цих людей, не помиляються — але ти себе стримуєш. Через нього.
— Через те, що ці вбивства матимуть наслідки, Зейне, — заперечила Вен. — Їхні армії можуть нас захопити й без їхнього керівництва. Поки що можна захищатися дипломатичними методами.