— Можливо, — відповів Зейн. — Поки він не попросить тебе вбити когось заради нього.
— Це не стиль Еленда, — фиркнула дівчина. — Він не дає мені наказів, і вбиваю я лише тих, хто першим намагається убити його.
— Справді? — кинув Зейн. — Ти, може, й не дієш за його наказом, Вен, але ти точно утримуєшся за його наказом від певних дій. Ти — лише іграшка у його руках. Я це не для того, аби тебе образити, кажу — зрештою, я така само іграшка, як і ти. Жоден із нас не може вирватися на волю. Поодинці.
Раптом монета, яку Вен кинула раніше, підскочила у повітря й полетіла до Зейна. Дівчина напружилась усім тілом, але він просто впіймав шматок металу своєю рукою.
— Це цікаво, — промовив він, крутячи монету в пальцях. — Багато з-імли-народжених більше не бачать у монетах цінності. Для нас це просто штука, за допомогою якої ми стрибаємо по місту. Так легко забути про цінність чогось, якщо занадто часто це щось використовувати. Якщо це щось стає для тебе занадто звичним. Якщо воно стає… всього лише інструментом.
Зейн підкинув монетку, а тоді жбурнув її у ніч.
— Мені потрібно йти, — промовив він, розвертаючись.
Вен підняла руку, аби його зупинити. Побачивши, як він використовує алломантію, вона зрозуміла раптом, що існує ще одна причина, з якої вона хотіла з ним поговорити. Вона так давно не розмовляла з іншим з-імли-народженим, з тим, хто розуміє її сили. З кимось, схожим на неї.
Та дівчина вирішила, що занадто відчайдушно наполягати на тому, аби він залишився, не варто. Тому вона просто відпустила Зейна та повернулася до своєї варти.
25
Він не народив дітей, та його нащадки заселили усю землю.
Вен спала дуже чуйно — ця риса залишилась їй у спадок від проведеної на вулиці юності. Ватаги злодіїв працювали разом вимушено, і якщо хтось не міг захистити своєї власності, вважалося, що він цієї власності й не був вартий. Вен, звичайно, перебувала на найнижчій сходинці кримінальної ієрархії, і хоча забирати в неї не було що, але вона була молодою дівчиною у переважно чоловічому середовищі — і це давало їй інші підстави спати чуйно. Тому, прокинувшись від тихого попереджувального гавкання пса, дівчина відреагувала моментально. Скинувши з себе ковдру, вона негайно схопила з тумбочки біля ліжка флакон. Вона ніколи не спала з металами всередині себе; багато алломантичних металів були бодай трохи, але токсичними. Звичайно, повністю уникнути цього небезпечного впливу було неможливо, але вона була привчена спалювати залишки металів наприкінці кожного дня.
Швидко випивши увесь флакон, дівчина потягнулася до обсидіанових кинджалів, схованих під подушкою. Цієї миті двері до її спальні відчинилися, й увійшла Тіндвіл. Помітивши Вен, яка присіла біля ніжки ліжка, помітивши відблиски її кинджалів і напружену позу, террісійка завмерла на порозі.
— То ти не спиш, — здивовано підняла брову Тіндвіл.
— Щойно прокинулась.
Террісійка посміхнулася.
— Що ти робиш у моїх покоях? — вимогливо спитала Вен.
— Я прийшла тебе розбудити. Гадала, може, ми виберемося на закупи.
— На закупи?
— Так, люба, — промовила Тіндвіл, підійшовши до вікна та відсунувши фіранки.
Зараз було значно раніше, ніж зазвичай прокидалася Вен.
— З того, що я чула, — вела далі террісійка, — завтра ти вирушаєш на зустріч із батьком Його Величності. Гадаю, ти хочеш одягти з цієї нагоди відповідну сукню?
— Я більше не ношу суконь.
«Що ти за гру задумала?»
— Ти спиш в одязі? — обернулась Тіндвіл і окинула дівчину оцінювальним поглядом.
Вен кивнула.
— І фрейлін у тебе також нема?
Дівчина похитала головою.
— Чудово, — промовила Тіндвіл, проходжуючись кімнатою. — Прийми ванну та переодягнись. Щойно будеш готова — вирушаємо.
— Мені до твоїх наказів діла нема.
Тіндвіл затрималася біля дверей і обернулась. Раптом вираз її обличчя зробився значно м’якшим.
— Я знаю, дитино. Можеш піти зі мною, якщо бажаєш, — тобі обирати. Але спершу сама подумай: ти справді хочеш піти на зустріч зі Страффом Венчером у штанах і сорочці?
Вен завагалася.
— Ходімо хоча б подивишся, — додала Тіндвіл. — Принаймні розвієшся трошки.
Вен нарешті кивнула, погоджуючись. Террісійка знову всміхнулася й вийшла.
Дівчина поглянула на ОрСеура, що сидів біля її ліжка.
— Дякую, що попередив.
Кандра на це лише знизав плечима.
Колись давно Вен навіть уявити собі не могла, що житиме у такому місці, як замок Венчерів. Юначка Вен набагато більше звикла була до потаємних лігвищ, халуп скаа та випадкових провулків. Аж ось, вона мешкала у будівлі з вітражними вікнами, оточеному могутніми стінами та великими арковими проходами.