«Що, подобається те, що бачиш? — подумала Вен. — Що тобі від мене потрібно?»
— Ви — найдивніша аристократка, з якою мені пощастило зустрітися, — відзначила Алріанна. — Ви росли далеко від двору? Я — так, але моя мати подбала про належну мою освіту. Звичайно, вона всього лише намагалася зробити з мене пристойний товар, аби батько міг вигідно виторгувати мною якийсь альянс.
Алріанна усміхнулась. Вен давно вже не спілкувалася з такими жінками, як вона. Вона згадала часи, коли вона жила при дворі та, без кінця усміхаючись, грала роль Валетти Рену. Зазвичай, коли вона думала про ті дні, їй лізли в голову тільки погані спогади — ворожість, з якою її зустріли придворні, те, наскільки їй було некомфортно у цій ролі.
Але ж і добрі речі з нею там траплялися. Наприклад, Евенд… Якби вона не грала роль аристократки, то ніколи б із ним не познайомилась. І в балах — у їхніх кольорах, музиці, сукнях — також відчувався певний шарм. Вишукані танці, ввічливе спілкування, досконало оздоблені зали…
«Це все позаду, — подумала вона. — Тепер у нас немає часу на всі ці дурнуваті бали та зібрання, не тоді, коли королівство на межі зникнення».
Тіндвіл і надалі не відводила від неї погляду.
— То що? — спитала Алріанна.
— Що — що? — не зрозуміла Вен.
— Ви росли далеко від двору?
— Я не з аристократів, Алріанно. Я — скаа.
Дочка Цетта спершу зблідла, потім почервоніла, а тоді — налякано прикрила долонею рота.
— Ох! Бідося!
Вигострений слух Вен почув поруч із собою іще щось — легенький сміх ОрСеура, настільки тихий, що його міг би розчути лише алломант.
Дівчина ледве стрималась, аби не поглянути обурено на кандру.
— Та ну, не все так погано, — промовила вона.
— Тоді не дивно, що ви не вмієте одягатися! — протягнула Алріанна.
— Я знаю, як одягатися, — заперечила Вен. — У мене навіть є кілька суконь.
«От тільки я їх не вбирала вже кілька місяців…»
Алріанна кивнула, хоча з її вигляду й було зрозуміло, що вона ані на волосинку не повірила Вен.
— Бризі — також скаа, — промовила вона тихо. — Чи то наполовину скаа. Він сам мені розповів. Добре, що він про це батьку не сказав — мій батько скаа дуже не любить.
Вен нічого не відповіла.
Нарешті карета дісталася Кентонської вулиці — і далі через натовп було не проїхати. Вен вискочила першою, за нею зістрибнув на бруківку ОрСеур. Дівчина поглянула на метушливий натовп. На ринковій вулиці було доволі людно, хоча й не настільки, як коли вона була тут востаннє. Мешканці міста намагалися займатися своїми повсякденними справами, попри зовнішню загрозу. А що їм іще було робити? Облога тривала вже протягом багатьох тижнів, і життя йшло своїм звичаєм. Поки інші вибиралися з карети, Вен кинула оком на ціни в крамницях поблизу.
«П’ять скринцевих за кошик зів’ялих яблук, — обурено подумала вона. — Їжа вже перетворюється на розкіш».
На щастя, в Евенда є запаси. Але на скільки їх вистачить під час облоги? Зиму на них точно не протягнути — більша частина зерна на плантаціях за межами міста досі незібрана.
«Наразі нас грає на нашу користь, — подумала Вен, — але зрештою ситуація зміниться».
Конче необхідно змусити ворожі війська вступити одне з одним у бій. Бо інакше населення міста вимре з голоду ще до того, як Страфф із Цеттом підуть на штурм.
Поруч із Тіндвіл, яка роззиралася на всі боки вулицею, зіскочив на землю Страшко.
— Туди, — промовила террісійка, показуючи на крамницю з одягом.
Першою в її бік рвонула Алріанна, за нею розміреною ходою пішла Тіндвіл.
— Ох і нетерпляча молода леді, чи не так? — спитала террісійка Вен, на що та лише знизала плечима.
Тим часом білява аристократка вже привернула увагу Страшка — той енергійним кроком поспішав за нею. Хоча зробити так, аби на тебе звернув увагу Страшко, було не так уже й складно. Достатньо було мати груди та приємно пахнути — причому друге було навіть не обов’язково.
— Вона, певно, крамниці кілька тижнів не бачила, — посміхнулась Тіндвіл, — відколи вирушила в дорогу з батьковим військом.
— Вас послухати — то можна вирішити, що їй довелося пережити якісь жахливі тортури, — відповіла на це Вен, — хоча вона всього лише не могла ходити по магазинах.
— Вона, очевидно, отримує від цього процесу неабияке задоволення, — промовила террісійка. — Ти ж розумієш, що це таке — коли у тебе забирають те, що ти любиш.
— Мені важко симпатизувати, — знизала плечима Вен, коли вони переступили поріг крамниці, — придворній дівулі, трагедія якої полягає в тому, що в неї відібрали можливість купувати шмотки.