— Не покинув. Але…
— Люди — складніші, ніж здається на перший погляд, — зітхнула Тіндвіл. — Алріанна, наприклад, дуже нестримана та занадто молода, можливо, іноді занадто відверта. Але про життя при дворі вона знає набагато більше, ніж хтось міг би очікувати, та, здається, вміє побачити в людях добре. Цієї здібності бракує дуже багатьом. Твій король — учений та мисливець, та в ньому чаїться воля воїна. Йому вистачає сили духу не припиняти боротися і, гадаю, його кращі риси ти ще для себе лише відкриєш. Гамівник Бриз — насмішкуватий цинік, але щойно подивиться на молоду Алріанну, він змінюється. Він стає лагіднішим, і тоді залишається лише гадати, якою мірою його жорстока байдужість — це лише вдало зіграна роль.
Тіндвіл змірила Вен оцінювальним поглядом.
— А ти? У тобі є набагато більше, ніж ти сама наважуєшся визнати, дитино. Чому ти зосереджуєшся на лише одній стороні себе, тоді як Евенд бачить набагато більше?
— Ти до чого ведеш? — спитала дівчина. — Хочеш зробити з мене королеву для Евенда?
— Ні, дитя моє, — відповіла Тіндвіл. — Я хочу допомогти тобі стати тією, ким ти насправді є. А тепер дай кравцеві зняти з тебе мірки, аби ти могла щось спробувати.
«А хто я насправді?» — нахмурилась Вен.
Террісійка підштовхнула її вперед, і літній кравець, узявши рулетку, взявся до роботи.
Трохи згодом, вийшовши з кімнати для переодягання, Вен почувалася так, ніби убрана у спогади. Блакитна шовкова сукня, оздоблена білим мереживом, тісно сиділа на талії та на грудях, але поділ її був широкий і вільний. Численні нижні спідниці трикутником розширювалися вниз, дістаючи до підлоги та повністю закриваючи ноги.
Ця сукня була страшенно непрактичною. Від кожного руху вона шурхотіла, а коли йдеш, треба було дивитись собі під ноги, аби не зашпортатися й не забруднитися. Та попри це, сукня була прекрасною, і сама Вен у ній почувалась також прекрасною. Їй здавалося, що от-от заграє оркестр, за плечем у неї ітиме, мов охоронець, Сейзед, а потім в іншому кінці зали з’явиться Евенд і буде ліниво спостерігати за парами в танці, гортаючи при цьому якусь книжку.
Дівчина пройшлася кімнатою, аби кравець побачив, де сукня сидить занадто тісно, а де — занадто вільно.
— Ох! — не стримала захопленого вигуку Алріанна, побачивши Вен.
Літній кравець, спираючись на ціпок, продиктував щось своєму молодому помічникові.
— Порухайтеся, моя леді, — попрохав він. — Я хочу побачити, як сукня сидить, коли ви не просто ходите туди-сюди.
Вен злегка крутнулась на одній нозі, намагаючись пригадати па, яких колись навчив її Сейзед.
«А я ж так і не танцювала з Елендом, — зрозуміла вона раптом, роблячи крок убік, ніби у ритм музиці, про яку залишився тепер лише примарний спомин. — Він завжди знаходив привід, аби тільки не танцювати».
Дівчина закрутилась на місці — вона помаленьку починала відчувати сукню. Вен здавалося, що усі свої танцювальні навички вона давно розгубила, проте, знову убравши бальну сукню, вона була приголомшена тим, як легко усе пригадувалося — як невагомо ступати, як крутитись так, аби нижні спідниці розліталися трошки…
Вона підняла очі. Кравець нічого вже не диктував — він мовчки дивився на неї та усміхався.
— Що? — зашарілася Вен.
— Перепрошую, моя леді, — промовив літній чоловік, обертаючись до свого помічника та торкнувшись його записника вказівним пальцем, мовляв, «можеш іти». — Та я не пригадую, аби за все своє життя бачив когось, хто рухався б настільки граційно. Ви, пані… ніби подих.
— Ви лестите мені, — промовила дівчина.
— Ні, дитино, — втрутилася Тіндвіл, стаючи з нею поруч. — Він має рацію. Ти рухаєшся з грацією, якій більшості жінок залишається тільки позаздрити.
Кравець знов усміхнувся й обернувся до свого помічника, який тим часом приніс набір кольорових зразків тканин. Літній чоловік почав перебирати їх своєю вправною рукою, а Вен наблизилася до террісійки та стала, вперши руки в боки, намагаючись не дати цій сукні знову оволодіти її розумом.
— Чому ти так добре до мене ставишся? — пошепки поцікавилась дівчина.
— А чому б мені так не ставитися? — запитанням на запитання відповіла Тіндвіл.
— Ну, Евенда ти тільки свариш, — промовила Вен. — І не заперечуй — я чула, як відбуваються ваші заняття. Ти його без кінця ображаєш і принижуєш. А зараз вдаєш із себе добреньку.
— Нічого я не вдаю, дитино, — усміхнулася террісійка.
— То чому ти тоді така зла з Елендом?
— Хлопець ріс розбещеним сином впливового лорда, — пояснила Тіндвіл. — А тепер він став королем — і, гадаю, почути трохи гіркої правди йому не завадить. А ти, підозрюю, — поглянула вона на Вен після короткої паузи, — цієї правди протягом свого життя і так уже добряче наїлася.