Підійшов кравець зі своїми зразками та розклав їх на низькому столику.
— Отже, моя леді, — сказав він, вказуючи на кілька з них зігнутим пальцем. — Гадаю, вашому кольору волосся та шкіри чудово пасуватимуть темніші відтінки. Можливо, насичено-бордовий?
— А як щодо чорного? — поцікавилась Вен.
— Тільки не це! — запротестувала Тіндвіл. — Досить тобі вже чорного та сірого, дитино.
— А цей? — запропонувала дівчина, витягаючи зразок тканини королівського синього кольору.
Сукня майже такого самого відтінку була на ній того далекого вечора, коли вона познайомилась з Елендом.
— Ах, так, — погодився кравець. — Цей колір чудово пасуватиме вашій світлій шкірі й темному волоссю. Гм-м-м, так… Тепер треба підібрати стиль. Здається, пані террісійка казала, що сукня потрібна вам на завтрашній вечір?
Вен кивнула.
— Ага… в такому разі нам доведеться переробити одну з уже готових суконь. Але, здається, у мене є одна якраз такого кольору. Ми її трохи підшиємо, але для такої красуні можна й усю ніч пропрацювати, вірно, приятелю? Ага, а щодо стилю…
— Гадаю, цей підійде, — промовила дівчина, дивлячись на себе.
Сукня була стандартна — вона такі уже носила на балах раніше.
— Але ж ми шукаємо не те, що «підійде», чи не так? — хитро підсміхнувся кравець.
— А що, як забрати кілька нижніх спідниць? — запропонувала Тіндвіл, трохи піднявши поділ сукні Вен. — І, можливо, трошки підняти їх, аби сукня була вільнішою?
— Ви можете це зробити? — спитала Вен.
— Звичайно, — кивнув кравець. — Мій помічник каже, що тонші подоли популярні зараз на Півдні, але там трохи відстають від моди Лютаделя. Хоча, — завагався він, — я вже не впевнений, що в Лютаделі взагалі є якась мода.
— Попрошу вас зробити манжети на рукавах ширшими, — додала Тіндвіл. — І підшийте в них кілька кишеньок для особистих речей.
Літній чоловік кивнув, і його помічник мовчки записав її пропозиції.
— Хай у грудях і талії буде туго, — вела далі террісійка, — але не занадто. Леді Вен повинна мати можливість рухатися вільно.
Кравець завмер.
— Леді Вен? — спитав він.
Примружився, уважніше дивлячись на Вен, а тоді обернувся до свого помічника. Той мовчки кивнув.
— Зрозуміло, — промовив літній чоловік, збліднувши.
Його руки затремтіли трохи сильніше, він стиснув ними свій ціпок та сперся на нього, аби не впасти.
— Я… перепрошую, якщо образив вас, моя леді. Я не знав.
Вен знову зашарілася.
«Ось іще одна причина, чому я не люблю ходити на закупи».
— Усе в порядку, — заспокійливо промовила дівчина. — Ви мене не образили.
Кравець видихнув, ніби йому гора з плечей впала; Вен раптом звернула увагу на Страшка, який прогулювався крамницею.
— Здається, нас помітили, — промовив він, показуючи на вікна.
Вен поглянула на вулицю повз манекени у нарядах та гори рулонів тканини — біля кравецької майстерні збирався натовп роззяв. Тіндвіл з цікавістю поглянула на дівчину.
— Чому ти така популярна? — похитав головою Страшко.
— Я вбила їхнього бога, — тихо відповіла Вен, пригнувшись у намаганнях сховатися за манекенами від цікавих очей.
— Я тобі теж допомагав! — нагадав хлопець. — Мені навіть особисто Келсьє вигадав прізвисько! Та на бідного маленького Страшка усім начхати!
Вен роззирнулася кімнатою, шукаючи виходу.
«Тут повинен бути чорний хід. Хоча, звісно, у провулку теж можуть бути люди».
— Ти що робиш? — не зрозуміла Тіндвіл.
— Я мушу піти звідси, — пояснила дівчина. — Подалі від них.
— А чому б тобі не вийти до них і не поговорити? — запропонувала террісійка. — Вони, здається, дуже цього хочуть.
З примірочної вийшла Алріанна в жовто-блакитній сукні й театрально закружляла крамницею. Те, що на неї ніхто не звернув уваги — навіть Страшко, — добряче її засмутило.
— Нікуди я виходити не буду, — запручалася Вен. — З якої це радості мені до них іти?
— Їм потрібна надія, — просто відповіла Тіндвіл. — Іти їм цю надію можеш дати.
— Марну надію, — сказала дівчина. — Я лише дам їм підстави поклонятись мені.
— Нічого подібного, — раптом заперечила Алріанна, ані краплі не ніяковіючи підійшла до вікна та подивилась на вулицю. — Таку дивовижну репутацію ви заслужили тим, що ховаєтесь від усіх, носите чудернацький одяг і оточуєте себе туманом таємничості. Якби люди дізналися, яка ви насправді звичайна, вони б не дивилися на вас такими шаленими очима.