Король обережно визирнув з-за стіни. Група чоловіків тягнула під стіну таран — їх ретельно прикривали солдати зі щитами. Така турбота, очевидно, була зумовлена тим, що таран тягнули громила — і це припущення підтвердив гуркіт, з яким вони почали виламувати ворота. Звичайна людина з такою силою бити б не змогла.
Далі на стіни полетіли гаки, які, схоже, «штовхали» вгору монетостріли, адже приземлялися вони набагато прицільніше, ніж якби їх кидали руками. Солдати кинулися скидати гаки униз, але їх моментально звалило пострілами монет. Внизу під ним продовжував гупати у ворота таран, і Евенд сумнівався, що вони протримаються довго.
«Значить, ми програємо, — подумав Евенд. — Навіть без натяку на опір».
І він нічого не міг із цим зробити. Він почувався абсолютно безпомічним і не насмілювався визирати з-за зубця стіни: у його білому мундирі Евенд був прекрасною мішенню. Усе його політиканство, усі його приготування, усі його мрії та плани — усьому цьому настав кінець.
Аж раптом з’явилася Вен. Вона, важко дихаючи, приземлилася на вершині стіни, обходячи поранених. У повітрі рикошетами розліталися від неї на всі боки стріли та монети. Група піхотинців, зібравшись біля неї, скидала гаки вниз і відтягувала поранених. Її ножі швидко різали мотузки, і ті падали на землю. Дівчина зустрілася поглядом з Елендом — вигляд вона мала дуже рішучий, — після чого зробила рух, ніби готуючись зістрибнути вниз до брами та розкидати громил з їхнім тараном.
Еленд підняв було руку, аби її зупинити, та його випередив чийсь голос.
— Вен, стривай! — крикнув Кривоніг, вибігаючи зі сходів на стіну.
Вона зупинилась. Король ще ніколи досі не чув від кульгавого генерала настільки владного наказу.
Раптом припинили літати стріли, затихло гупання внизу. Еленд нерішуче завмер на місці, нахмурено спостерігаючи за тим, як ворожі загони відступають вкритими попелом полями до свого табору. На землі залишилися лежати кілька трупів; значить, лучники Еленда все-таки кількох підстрелили. Тим часом втрати захисників виявилися значно серйознішими: близько двох десятків солдатів були поранені.
— Якого?.. — спитав Еленд, розвертаючись до Кривонога.
— У них не було драбин з собою, — пояснив Кривоніг, проводжаючи поглядом ворожі загони, які поверталися до табору. — Це була не справжня атака.
— Що це тоді було? — нахмурилась Вен.
— Перевірка, — відповів генерал. — Звична штука у військовій справі — швидкий набіг на позиції ворога, аби перевірити, як він реагуватиме, аби намацати його тактику та з’ясувати, наскільки добре він підготований.
Еленд обернувся на своїх солдатів, які навіть нормально не могли розступитися перед лікарями, котрі пробивалися до поранених.
— Перевірка… — сказав він, дивлячись на Кривонога. — Підозрюю, цю перевірку ми провалили.
— Витримали ми її набагато гірше, ніж повинні були, — знизав плечима генерал. — Але, можливо, це налякає наших хлопців, і вони тепер ставитимуться до своїх обов’язків серйозніше.
Він замовчав. Еленд поглянув на нього і побачив у виразі обличчя Кривонога те, про що він не сказав. Тривогу.
Король кинув погляд за стіну, услід ворожим загонам. І раптом усе збагнув. Це був хід цілком у стилі його батька.
Зустріч зі Страффом відбудеться, як і заплановано. Та перед цим батько хотів, аби Еленд дещо зрозумів.
«Я можу захопити місто, коди тільки забажаю, — ніби казав цей фальшивий штурм. — Місто належатиме мені, хай що б ти робив. Пам’ятай про це».
26
Він був змушений воювати через непорозуміння, хоча ніколи не вважав себе воїном, — та все ж бився не гірше за інших.
— Це погана ідея, пані, — промовив ОрСеур, сідаючи поруч із Вен, яка розпаковувала велику пласку коробку.
— Евенд вважає, що іншого виходу немає, — відповіла вона, знімаючи кришку.
Всередині лежала охайно складена синя сукня. Дівчина дістала її, помітивши порівняно легку вагу наряду. Зайшовши за ширму, вона почала роздягатися.
— А та колотнеча на стінах вчора? — спитав кандра.
— Це було попередження, — промовила Вен, продовжуючи розстібати сорочку. — А не справжня атака.
Хоча треба зазначити, що Зібрання сполошилося не на жарт. Але, можливо, в цьому і полягав задум. Кривоніг наполягав на тому, що вороже військо передовсім перевіряло стратегічну готовність міста до оборони, але Вен здавалося, що Страффу йшлося радше про те, аби посіяти в Лютаделі хаос.