Доксон кивнув, обернувся на шурхіт позаду себе, а потім відступив убік із дивним виразом на обличчі — до кабінету зайшла Вен.
Причому Вен, одягнена в сукню — у прекрасне синє плаття, вишуканіше за те, що носили навіть при дворі. У її чорному волоссі виблискували сапфірові шпильки, і вся вона здавалася… іншою. Більш жіночною — або радше більш упевненою у власній жіночності.
«Як же вона змінилася, відколи ми познайомилися», — з усмішкою подумав Еленд.
Майже два роки минуло. Вона тоді була ще зовсім юна, хоча життєвого досвіду мала стільки, скільки не кожна літня людина має. А тепер вона стала жінкою — дуже небезпечною жінкою, яка, втім, дивилася на нього невпевненим і навіть трохи беззахисним поглядом.
— Прекрасна, — прошепотів Еленд.
Вона усміхнулась.
— Вен! — промовив, обертаючись, Гем. — Ти у сукні!
Дівчина зашарілася.
— А ти чого очікував, Геме? Що я прийду на зустріч із королем Північної Домінії у штанах?
— Ну… — промовив Гем. — Взагалі-то так.
Евенд тихо засміявся.
— Те, що ти куди завгодно ладен прийти у звичайному одязі, Геме, не означає, що інші чинитимуть так само. До речі, скажи чесно — тобі ці жилети не набридли ще?
— Вони легкі, — знизав плечима Гем. — І прості.
— І холодні, — додала Вен, потираючи руки. — Я тішуся, що замовила сукню з рукавами.
— Ти на погоду не нарікай, — відгукнувся Гем. — Хай як би ми мерзли, солдатам у тих двох арміях набагато гірше.
Евенд кивнув. Формально зима вже почалася. Навряд чи погода зіпсується настільки, аби спричинити для ворогів дискомфорт, адже у Центральній Домінії навіть сніг випадає нечасто, — але моральний стан солдатів холодні ночі точно не покращать.
— Що ж, погнали, — промовила Вен. — Що раніше ми з цим розберемося, то буде краще.
Евенд, усміхаючись, підійшов до неї та взяв за руки.
— Я це ціную, Вен, — тихо промовив він. — Іти справді маєш розкішний вигляд. Якби ми зараз не вирушали з тобою майже на певну смерть, я б навряд чи утримався від спокуси сьогодні ж увечері організувати бал — просто щоб усім тебе показати.
— Це ти через оту «майже певну смерть» такий? — усміхнулася Вен.
— Гадаю, я забагато часу проводжу з командою…
Він нахилився, аби поцілувати її, але дівчина зойкнула і відстрибнула назад.
— Ти що! Я добрячу годину намагалася правильно зробити макіяж! — вигукнула вона. — Ніяких поцілунків!
Евенд засміявся, і цієї миті у дверях з’явилася голова капітана Дему.
— Ваша Величносте, карета прибула.
Евенд поглянув на Вен. Дівчина кивнула.
— Ну що ж, погнали! — сказав король.
Сидячи у кареті, яку послав по них Страфф, Евенд помітив на стіні групу людей, що проводжали їх похмурими поглядами. Сонце от-от мало сісти за обрій.
«Він наказав нам прибути ввечері; повертатися доведеться в імлі, — подумав Еленд. — Дуже вигадливий спосіб продемонструвати, яку він над нами має владу».
Це було цілком у стилі його батька — хід, схожий на фальшиву атаку, яка відбулася вчора. Для Страффа завжди головним було демонструвати позицію. Еленд спостерігав за тим, як його батько діяв при дворі, примудряючись маніпулювати навіть зобов’язувачами. А наглядаючи за атієвою шахтою Пана Всевладаря, Страфф Венчер вів гру, небезпечнішу навіть за ті, які вели інші його знайомі аристократи. І він грав у неї просто блискуче. Звичайно, він не врахував фактору хаосу, який привніс Келсьє, але хто взагалі його враховував?
Після Краху Страфф очолив найбільш стабільне та могутнє королівство Останньої Імперії. Він був вправним та обережним чоловіком, який умів планувати на довгі роки наперед, аби зрештою отримати бажане. І цією людиною збирався маніпулювати Еленд…
— Маєш схвильований вигляд, — сказала Вен.
Вона сиділа навпроти нього у позі вишуканої леді. Так, ніби натягнувши на себе цю сукню, вона отримала й нові звички та манери. Або повернулася до старих — колись вона настільки добре вдавала з себе аристократку, що зуміла обкрутити довкола пальця й Еленда.
— З нами все буде в порядку, — додала вона. — Страфф не завдасть тобі шкоди. Навіть якщо все піде за найгіршим сценарієм, робити з тебе мученика він не наважиться.
— Та я через свою безпеку й не переймаюся, — відповів Еленд.
— Бо?.. — здивувалася Вен.
— Бо ти зі мною, — відповів він з усмішкою. — Ти цілої армії варта, Вен.
Та це її аж ніяк не заспокоїло.
— Іди до мене, — посунувся Еленд і махнув їй рукою на сидіння поруч.