— Гаразд.
— І не обіцяй забагато, — додала Вен. — Поводься так, ніби ти намагаєшся здаватися крутим. Хай думає, що він тебе залякав і тепер ти робитимеш те, що він хоче, — йому таке точно сподобається.
— Я бачу, у тебе в цьому питанні багато досвіду.
— Забагато навіть, — зітхнула Вен. — Але я тобі про це вже розповідала.
Еленд кивнув. Вони добре підготувалися до зустрічі — і тепер королю залишалося тільки робити те, чого навчила його команда.
«Змусь Страффа думати, що ми — слабкі, натякни, що ми й не проти місто йому здати, але тільки якщо він спершу допоможе впоратися з Цеттом».
Визирнувши у вікно, Еленд побачив, що вони вже наближаються до табору війська Страффа.
«Нічого собі, яке велике! — подумав він. — Коли це батько навчився керувати такими людськими масами?»
Еленд плекав певні сподівання на те, що брак військового досвіду батька призведе до того, що його армія перебуватиме в жалюгідному стані. Але намети стояли рівненько, солдати мали охайний вигляд. Вен теж підсунулась до вікна, жадібно вивчаючи поглядом усе, що їм траплялося, та демонструючи набагато більше інтересу до військового табору, ніж насмілилась би виявити імперська аристократка.
— Дивись, — показала вона на щось пальцем.
— Що там? — нахилився ближче Еленд.
— Зобов’язувач, — відповіла дівчина.
Еленд поглянув їй через плече та побачив колишнього імперського жерця, шкіра довкола очей якого була вкрита розмашистими татуюваннями, а сам він щось наказував солдатам, які вишикувалися перед наметом.
— Отже, керує військом він за допомогою зобов’язувачів.
— Ну, це розумно, — знизала плечима Вен. — Вони чудово знають, як поводитися з великими групами людей.
— І як налагодити постачання їжі, — додав Еленд. — Так, ідея чудова — але все одно дивно. Це означає, що без зобов’язувачів йому не обійтися — тобто він досі підкоряється владі Пана Всевладаря. Більшість інших королів вирішила якомога швидше позбавитися зобов’язувачів.
Вен нахмурилась.
— Здається, ти казав, що твій батько обожнює владу.
— Так і є, — підтвердив Еленд. — Але не менше він обожнює використовувати потужні інструменти. Він завжди тримає при собі кандру, а також співпрацював із небезпечними алломантами. Він вірить у те, що може їх контролювати — і, певно, вірить, що може контролювати й зобов’язувачів.
Карета спершу поїхала повільніше, а потім і зовсім зупинилась біля великого намету. За мить із нього вийшов Страфф Венчер.
Батько Еленда завжди був чоловіком кремезним — міцної та владної статури. Борідка, яку він відростив, це враження лише підкреслювала. Одягнений він був у суворий, ладно пошитий костюм — такі він намагався змусити носити Еленда, поки той був хлопчиком. Власне, саме тоді майбутній король і почав одягатися неохайно — ходив із розстібнутими ґудзиками, підбирав собі занадто великі сюртуки. Словом, всіляко намагався бути несхожим на свого батька.
Та його непокора ніколи ні на що не впливала. Він міг дратувати Страффа і поводитись як йолоп, лише тоді, коли знав, що йому за це нічого не буде. Але все це не мало значення.
Не мало — аж до тієї останньої ночі. Охоплений вогнем Лютадель, повстання скаа, що виходило з-під контролю, погрожуючи рознести місто на цеглинки. До ночі хаосу та руйнувань — і десь у серці цієї ночі опинилась у пастці Вен.
Тоді Еленд нарешті виступив проти Страффа Венчера.
«Я вже не той хлопчик, якого ти намагався муштрувати, батьку».
Вен підбадьорливо стиснула його долоню, кучер відчинив дверцята, і король вийшов з карети. Страфф із дивним виразом на обличчі мовчки спостерігав за тим, як Евенд подав руку Вен, допомагаючи їй зійти на землю.
— Приїхав усе-таки, — констатував Страфф.
— Тебе це, здається, дивує, батьку.
Страфф похитав головою.
— Ти геть не міняєшся, хлопче — такий само ідіот, як і раніше. Тепер твоя доля в моїх руках — варто мені лише пальцем ворухнути, і тебе буде вбито.
Він підняв руку, начебто збираючись віддати наказ і втілити погрозу в життя.
«Ну, ось воно», — подумав Евенд, відчуваючи, як серце тарабанить йому в грудях.
— Моя доля завжди була у твоїх руках, батьку, — відповів він. — Ти міг мене вбити ще багато місяців тому, міг у будь-який момент захопити моє місто. Не розумію, чому мій приїзд сюди щось міняє.
Страфф завагався.
— Ми прибули на вечерю, — сказав Евенд. — Я сподівався познайомити тебе з Вен, а також обговорити певні… важливі для тебе питання.