Страфф нахмурився.
«Ось так, — подумав молодий король. — Задумайся — можливо, мені є що тобі запропонувати. Ти ж знаєш, що той, хто першим розкриває карти, зазвичай програє».
Страфф ніколи б не згаяв нагоди отримати вигоду — хай навіть таку незначну, яку можна витиснути з Евенда. Він, певно, давно вирішив, що нічого важливого син йому запропонувати не може. Та чи так це насправді? Зрештою, що він втрачає?
— Скажи моєму кухареві, що сьогодні нас вечерятиме троє, — наказав слузі Страфф.
Евенд ледве чутно видихнув.
— Значить, ця дівчина — це твоя з-імли-народжена? — спитав Страфф.
Евенд кивнув.
— Миле дівча, — відзначив Страфф. — Скажи їй, хай припинить «гамувати» мої емоції.
Вен зашарілася.
Страфф кивком голови показав на свій намет. Евенд повів Вен уперед, але дівчина озирнулась через плече — їй вочевидь не подобалась ідея обертатися незахищеною спиною до Страффа.
«Пізно вже крутитися», — подумав король.
Намет Страффа був оздоблений саме так, як і очікував від свого батька Евенд: повно подушок та вишуканих меблів, більшість із яких Страфф Венчер не використовував. Внутрішнє оздоблення мусило відігравати зовсім іншу роль — підкреслювати його могутність. Як і масивні мури Лютаделя, все, що оточувало аристократа, було вираженням того, наскільки він потужний і важливий.
Вен мовчки чекала, що буде далі, напружено стоячи поруч з Елендом у центрі приміщення.
— А він вправний, — прошепотіла дівчина. — Я діяла максимально обережно, але він усе одно відчув мій дотик.
Евенд кивнув.
— Він ще й оловоокий, — промовив він звичним голосом. — Тому, найпевніше, він зараз нас чує.
Евенд кинув погляд у бік дверей. За кілька секунд увійшов Страфф, і з його виразу неможливо було зрозуміти, чи чув він те, що щойно сказала Вен. Ще за кілька секунд з’явилися слуги й занесли всередину великий обідній стіл.
Вен різко вдихнула. Слугами були скаа — як за імперських часів. Одягнені вони були у якесь дрантя, абияк пошите з іншого дрантя, на тілі їхньому було видно сліди недавнього побиття. Стіл вони заносили, дивлячись у землю.
— А що за реакція у нас, дівчинко? — поцікавився Страфф. — Ах, точно. Ти ж у нас скаа, чи не так, — хай навіть і в гарній сукні? Евенд — дуже добрий хлопець; я б не дозволив тобі так одягатися.
«Або одягатися взагалі», — натякав його тон.
Вен різко поглянула на Страффа, але лише ближче притиснулась до Евенда і взяла його за руку. І знову-таки — сказане Страффом було дуже демонстративним; Страфф Венчер був жорстоким чоловіком, але тільки тоді, коли це грало йому на руку. Йому хотілося зробити так, аби Вен було некомфортно.
І, здається, йому вдалося. Евенд нахмурився, дивлячись униз, і раптом помітив на вустах дівчини натяк на хитру посмішку.
«Бриз казав мені, що апломантія Вен є набагато делікатнішою, ніжу більшості гамівників, — пригадав він. — Батько, звісно, вправний, але щоб він одразу відчув її дотик… Вона сама йому дозволила!»
Еленд знову поглянув на Страффа — той якраз вдарив одного зі слуг-скаа, які вже виходили з намету.
— Сподіваюся, серед них немає твоїх рідних? — насмішкувато звернувся до дівчини Страфф. — Вони щось останнім часом не надто старанні — довелося кількох стратити.
— Я більше не скаа, — тихо промовила Вен. — Я — аристократка.
Страфф розреготався. Він більше не бачив у ній загрози. Він знав, що вона — з-імли-народжена, він, звичайно, чув, що вона дуже небезпечна, але зараз вирішив, що Вен слабка та незначна.
«Але вона молодець», — з цікавістю подумав Еленд.
Почали входити слуги, несучи з собою страви — приголомшливі, беручи до уваги обставини. Поки вони чекали, Страфф обернувся до свого ад’ютанта.
— Поклич Госелль, — наказав він. — І скажи, хай поквапиться.
«Він здається ще менш стриманим, ніж я пам’ятаю», — подумав Еленд.
За часів правління Пана Всевладаря аристократ на людях мав поводитися холодно та жорстко, хоча багато з них у ближчому колі не відмовляли собі у задоволенні найекстравагантніших бажань. На балах вони могли танцювати або вести світські бесіди, але ночі проводити у компанії випивки та хвойд.
— А навіщо ти бороду відростив, батьку? — спитав Еленд. — Наскільки я пам’ятаю, ти раніше за модою не слідкував.
— Я сам встановлюю моду, хлопчику, — відповів Страфф. — Сідай.
Еленд помітив, що Вен шанобливо зачекала, поки він сяде, і лише тоді зайняла своє місце. Дівчина примудрялася справляти враження напівнервозності: вона дивилася Страффу просто в очі, але неодмінно нібито рефлекторно смикалась, так ніби якась частина її страшенно хотіла сховати погляд.