— Ну що, — промовив Страфф. — Розказуй, навіщо прийшов.
— Я гадав, це очевидно, батьку, — відповів Еленд. — Я тут для того, аби поговорити про наш союз.
— Союз? — здивовано підняв брову той Страфф. — Ми ж щойно зійшлися на тому, що твоя доля в моїх руках. Не бачу потреби утворювати з тобою союз.
— Можливо, — промовив молодий король. — Та у гру втрутилися інші фактори. Гадаю, прибуття Цетта стало для тебе несподіванкою?
— Та чхав я на того Цетта, — відмахнувся Страфф, зосереджуючись на їжі: нарізаній великими шматками ледве просмаженій яловичини.
Вен зморщила носа — й Еленд так і не зрозумів, чи це була частина ролі, яку вона грала.
— На чоловіка, армія якого майже настільки ж велика, як і твоя, — розрізав свій стейк молодий король, — навряд чи можна просто так узяти й «начхати», батьку.
Страфф знизав плечима.
— Щойно я опинюся за міськими стінами, він не становитиме для мене загрози. І гадаю, саме це ти хочеш мені запропонувати в межах нашого потенційного союзу?
— І підбити Цетта атакувати місто? — сказав Еленд. — Звичайно, спільними зусиллями ми проти нього вистоїмо, але чому обов’язково дотримуватися захисної тактики? Навіщо дозволяти йому послабляти наші фортифікації та давати продовжувати облогу, поки наші армії помирають від голоду? Нам потрібно першими його атакувати, батьку.
— І по-твоєму, — фиркнув Страфф, — мені в цьому потрібна твоя допомога?
— Якщо ти плануєш добитися бодай якогось успіху, — підкреслив його син, — тобі без моєї допомоги не обійтися. — Разом ми легко його розгромимо — але не поодинці. Ми потрібні одне одному. Я пропоную атакувати: ти своє військо поведеш, а я — своє.
— А чого це ти раптом так поспішаєш? — примружився Страфф.
— Бо я хочу тобі дещо довести, — відповів Еленд. — Слухай, ми обоє добре знаємо, що ти рано чи пізно відбереш у мене Лютадель. Але якщо ми спершу спільними зусиллями розіб’ємо Цетта, усе виглядатиме так, ніби я з самого початку шукав із тобою союзу. Тоді я зможу віддати тобі місто, і не мати при цьому вигляд абсолютного блазня. Я зможу все піднести так, ніби запросив свого батька допомогти відбити агресію війська, про наближення якого я дізнався. Тоді я віддам тобі місто — і знову стану твоїм спадкоємцем. Ми обоє отримаємо те, чого хочемо. Але тільки після того, як буде вбито Цетта.
Страфф задумався, й Еленд з виразу обличчя батька зрозумів, що його слова подіяли.
«Так, — подумав він. — Можеш думати, що я той самий хлопчик, як і раніше — ексцентричний, готовий тобі опиратися за кожного ідіотського приводу. І що я бажаю зберегти обличчя — це ж дуже в дусі Венчерів».
— Ні, — сказав Страфф, і Евенду аж подих перехопило. — Ні, — повторив Страфф Венчер, повертаючись до їжі. — Так не буде, хлопче. Я сам вирішу, коли мені атакувати Цетта — і чи атакувати його взагалі.
«Це повинно було спрацювати!» — подумав молодий король.
Він уважно дивився на батька, намагаючись зрозуміти, що він зробив не так. У виразі обличчя Страффа відчувалося ледве помітне вагання.
«Мені потрібно більше інформації!» — подумав Еленд.
Він кинув погляд у той бік, де сиділа Вен — дівчина ліниво крутила щось у руках. Свою виделку. Вона поглянула йому в очі та легенько постукала по виделці пальцями.
«Метал, — подумав Еленд. — Чудова ідея».
Він поглянув на Страффа.
— Ти прийшов сюди по атій, — промовив син. — Але щоб його отримати, місто захоплювати не обов’язково.
— То ти його не витратив? — подався вперед батько.
— Ніщо не приваблює акул краще, ніж свіжа кров, батьку, — пояснив Еленд. — Якби я почав використовувати атій у великих кількостях, це б лише підтвердило, що атій у мене дійсно є, — погана ідея, враховуючи те, яких зусиль нам коштувало придушити ці плітки.
Раптом у боковій частині намету щось рухнулося, і за мить всередину увійшла схвильована молода дівчина. На ній була червона бальна сукня, а чорне волосся стягнуте на потилиці у довгий хвіст. На вигляд їй було років п’ятнадцять.
— Госелль, — привітався з нею Страфф, показуючи на крісло поруч із собою.
Дівчина покірно кивнула та поквапливо сіла поруч зі старшим Венчером. Обличчя її було яскраво нафарбоване, а сукня — з глибоким вирізом. Евенд ні на мить не сумнівався, у яких стосунках вона перебуває зі Страффом.
Той посміхнувся і знову почав спокійно пережовувати свою їжу. Дівчина трохи нагадувала Вен — худе обличчя, темне волосся, гарні риси обличчя та худорлява тілобудова. Це була заява. Мовляв, у мене дівка така ж, як у тебе — тільки молодша та красивіша. Ще один демонстративний хід.