Вона ледве стримувалась, аби не увірватися всередину. Справи в Еленда йшли кепсько — і не тому, що з нього був поганий перемовник. Він просто був занадто чесним для такої ролі. Занадто легко було визначити, коли саме він блефує, — особливо якщо добре його знати.
Та це було щось нове. Еленд не намагався здаватися розумним, це не був спалах гніву, як зовсім недавно. Раптом молодий король звучав спокійно та владно.
Вен мовчки чекала в імлі, тримаючи напоготові кинджали — її напружена постать зачаїлася біля намету, в якому горіло світло. Щось підказувало їй, що слід дати Еленду ще кілька секунд.
Страфф на погрози сина лише розреготався.
— Батьку, ти — дурень, — не замовкав Еленд. — Гадаєш, я сюди заради перемовин прибув? Гадаєш, я став би про щось домовлятися з таким, як ти? Ні. Ти ж чудово мене знаєш. Ти знаєш, що я ніколи тобі не покорюся.
— То навіщо ж ти прийшов? — поцікавився Страфф.
— Для того, батьку, аби підібратися до тебе поближче… — Вен майже чула в його голосі посмішку. — І привезти у серце твого табору свою з-імли-народжену.
Тиша.
— Ти мені погрожуєш отим кволим курчам? — зайшовся реготом Страфф Венчер. — Якщо це та сама славетна з-імли-народжена з Лютаделя, про яку я чув стільки легенд, то я дуже розчарований.
— Усе просто — вона хоче справляти таке враження, — пояснив Еленд. — Сам подумай, батьку — ти ж підозріливий, а дівчина лише підтвердила твої підозри. Та якщо вона настільки вправна, як подейкують — я знаю, що чутки до тебе дійшли, — то як же тоді ти відчув її вплив на свої емоції? Ти зловив її на тому, що вона тебе гамує, і наказав цього не робити. Далі ти вже не відчував дотику і вирішив, що вона злякалась. Та після цього ти почав почуватися впевнено, комфортно. Ти більше не сприймав Вен як загрозу — та яка ж розумна людина зневажатиме з-імли-народженою, хай навіть мовчазною та тендітною? А насправді якраз на мовчазних і тендітних убивць слід звертати особливу увагу.
Вен посміхнулась.
«Розумний хід», — подумала вона.
Вона потягнулася, «збурюючи» емоції Страффа, запалюючи метал і посилюючи його лють. Він, раптово приголомшений, хапав ротом повітря.
«Використовуй підказку, Еленде».
— Страх, — промовив молодий король.
Вона «притамувала» Страффову лють і замінила її страхом.
— Пристрасть.
Вона виконала розпорядження.
— Спокій.
Вона «вгамувала» все. Силует Страффа нерухомо застиг у наметі. Алломант не може змусити іншу особу робити щось, і зазвичай потужний вплив на емоції був не дуже ефективний, оскільки це сигналізувало жертві про те, що з нею відбувається щось не те. Та в цьому випадку Вен якраз хотіла дати Страффу знати, що вона за ним спостерігає.
Вона посміхнулась і загасила олово. Після цього запалила дюралюміній і одним спалахом «Вгамувала» залишки усіх емоцій у старшому Венчері. Його силует від алломантичної атаки захитався.
За мить догоріла латунь, і дівчина знову запалила олово, спостерігаючи за темними фігурами на тканині.
— Вона потужна, батьку, — знову заговорив Евенд. — Вона потужніша за всіх алломантів, з якими ти стикався. Вона вбила Пана Всевладаря. Її вчив Уцілілий в Гатсіні. І якщо ти уб’єш мене — вона уб’є тебе.
Страфф випрямився і в наметі знову запала тиша.
Почулися кроки — і Вен, розвернувшись, присіла, застережливо піднявши кинджал.
У нічній імлі вона впізнала знайому постать.
— Чому мені ніколи не вдається підкрастися до тебе? — тихенько спитав Зейн.
Вен знизала плечима та обернулась назад до намету — щоправда, стала так, аби краєчком ока бачити й Зейна. Він підійшов ближче та сів з нею поруч, спостерігаючи за тінями.
— Тобі з цього все одно користі не буде, — почувся нарешті зсередини голос Страффа. — Ти помреш — хай навіть вона мене теж уб’є.
— Ох, батьку, — зітхнув Евенд. — От я помилявся щодо твоїх мотивів захоплення Лютаделя. Але і ти щодо моїх мотивів помиляєшся — ти завжди в мені помилявся. Мені байдуже, чи я помру; головне — безпека мого народу.
— Якщо не стане мене, місто захопить Цетт, — припустив старший Венчер.
— Гадаю, його зазіхання мої люди відіб’ють, — відповів молодий король. — І армія в нього менша.
— Що за дурня! — закричав Страфф.
Але наказу своїм солдатам не віддав.
— Убий мене, — промовив Евенд, — і ти також помреш. І не ти один. Твої генерали. Твої капітани. Навіть зобов’язувачі твої будуть убиті. У неї є наказ — знищити вас усіх.
Зейн підійшов іще ближче до Вен, під його кроками шурхотіла суха трава.