Страфф, повернувшись до намету, ще раз викликав до себе Госелль. Вона була достатньо схожою на Вен — і те, що він збирався з нею зробити, мало йому нагадати, що протягом більшої частини їхньої зустрічі він тримав усе під контролем.
Еленд, трохи ошелешений, відкинувся на спинку сидіння карети.
«Я досі живий! — думав він, з кожним словом радіючи дедалі сильніше. — Я це зробив! Я переконав Страффа дати місту спокій».
Принаймні на якийсь час. Безпека Лютаделя залежала тепер від страху, який його батько відчував перед Вен. Але… в такому становищі будь-яка перемога Евенда могла вважатися дуже значною. Він не підвів своїх людей. Він був їхнім королем, і його план — хай який божевільний на перший погляд — спрацював. Раптом невелика корона на його голові здалася йому легшою, ніж раніше.
Вен сиділа навпроти. Судячи з її вигляду, вона не була і близько настільки задоволеною, як король.
— Вен, ми це зробили! — промовив Евенд. — Не за планом, але ми свого добилися. Поки що Страфф не наважиться атакувати місто.
Вен мовчки кивнула.
— Ем-м-м… Завдяки тобі місто в безпеці, — нахмурився Евенд. — Ти ж це розумієш? Якби не ти… хоча якби не ти, то вся Остання Імперія досі була б у рабстві.
— Тому що я вбила Пана Всевладаря, — тихо сказала дівчина.
Евенд кивнув.
— Але імперію звільнив план Келсьє, вміння команди та воля людей… я всього лише тримала ножа.
— Ти так кажеш, Вен, ніби це якась буденна штука, — примружився король. — Але ж це не так! Ти — фантастична алломантка. Гем каже, він тепер не може тебе подолати, навіть якщо б’ється нечесно, а ще ти не підпускаєш до палацу вбивць. В усій Останній Імперії нема іншої такої, як ти!
Як не дивно, але від цих слів їй захотілося іще сильніше забитися у куток карети. Вона відвернулась до вікна і довгим поглядом вчепилася в імлу.
— Дякую, — промовила вона ледве чутно.
Евенд нахмурився.
«Кожного разу, коли мені здається, що я нарешті зрозумів, що відбувається в її голові…»
Він підсунувся до неї та обійняв за талію.
— Вен, у чому справа?
Дівчина якийсь час мовчала, аж нарешті похитала головою та вичавила з себе посмішку.
— Нічого, Евенде. Ти маєш усі підстави радіти. Просто блискучі перемовини — гадаю, навіть Келсьє не зміг би маніпулювати Страффом настільки добре.
Карета під’їхала до темного міста, Евенд усміхнувся та нетерпляче притиснув її ближче до себе. Ворота Олов’яної Брами нерішуче відчинилися, й Еленд побачив на подвір’ї групу чоловіків. На їх чолі стояв Гем, який намагався розсіяти імлу ліхтарем.
Еленд, не ставши чекати, поки карета зупиниться, відчинив двері й зіскочив на землю. Друзі зустріли його нетерплячими посмішками. За спиною в короля почувся грюкіт, з якими зачинилася брама.
— Спрацювало? — нерішуче спитав Гем, коли Еленд підійшов ближче. — Вдалося?
— Типу того, — відповів молодий Венчер, усміхаючись та вітаючись за руку з Гемом, Бризом, Доксоном і, нарешті, Страшком. Навіть кандра — ОрСеур — був тут. Він підбіг до карети, чекаючи, поки вийде Вен.
— Наш головний план не спрацював — батько на пропозицію альянсу не купився. Але тоді я сказав, що вб’ю його!
— Стривай. Гадаєш, це було мудро? — не стримався Гем.
— Друзі мої, ми забули про найпотужніший ресурс, який є у нашому розпорядженні, — оголосив Еленд, коли з карети вийшла Вен.
Король обернувся до дівчини та махнув їй рукою.
— У нас є зброя, з якою ніщо не зрівняється! Страфф очікував, що я перед ним плазуватиму — і в такій ситуації почувався немов риба у воді. Та коли я йому сказав, що буде з ним і з його армією, якщо вони розлютять Вен…
— Мій любий друже, — перебив його Бриз. — Тобто ти пішов у табір наймогутнішого короля Останньої Імперії і погрожував йому?
— Так!
— Здуріти!
— Я знаю! — ледве стримував хвилювання Еленд. — Я сказав батькові, аби випустив мене з табору та дав спокій Лютаделю, інакше Вен знищить усіх його генералів і його військо.
З цими словами король обійняв дівчину за талію. Вона посміхалась, але Еленд відчував, що щось не дає їй спокою.
«Вона вважає, що я впорався з завданням погано, — зрозумів він. — Вона бачила кращий спосіб маніпулювати Страффом, але не хоче псувати мені настрій».
— Ага, здається, новий король нам не знадобиться, — посміхнувся Страшко. — А я вже збирався надати трудопис на цю роботку.
— Я ще протягом якогось часу не збираюся залишати посаду, — розреготався Еленд. — Треба розповісти містянам, що Страффа налякали, принаймні тимчасово. Це має підняти їхній бойовий дух. А потім уже займемося Зібранням. Сподіваюся, вони проголосують за резолюцію і почекають, поки я зустрінуся з Цеттом, як це було у випадку зі Страффом.