— Гумор кандри, пані, — пояснив той. — Перепрошую, він може бути трохи чорний.
— Та й вони, певно, несмачні, — з полегшенням посміхнулась Вен. — Гем — занадто жилавий, а Бриз такою гидотою харчується, що ти сам його їсти не захочеш.
— Ну не знаю, — підіграв їй кандра. — Здається, цей Гем доволі апетитний. А інший, — кивнув ОрСеур на келих вина у руці Бриза, — добряче себе замаринував.
Евенд тим часом копирсався у стосах своїх книжок, вибравши з них кілька томів з юриспруденції, включно з зібранням законів Лютаделя, яке він сам і написав.
— Ваша Величносте, — промовила Тіндвіл, підкреслюючи його титул. — У вас під мурами міста стоять табором дві ворожих армії, а ще Центральною Домінією в нашому напрямку рухається військо колосів. Невже ви справді вважаєте, що зараз — час для тривалих юридичних дискусій?
Евенд розклав книжки на столі та підсунув ближче своє крісло.
— Тіндвіл, — промовив він. — У мене під мурами міста стоять табором дві ворожих армії, їм у спину дихає військо колосів, і головною перешкодою, яка заважає керівному органу міста віддати це місто загарбникам, є я сам. Невже ти справді гадаєш, що спроба усунути мене саме зараз — це збіг обставин?
Кілька присутніх засовалися на кріслах, Вен підняла голову.
— Тобто ти вважаєш, що за цим стоїть хтось із загарбників? — потер підборіддя Гем.
— А як би ти на їхньому місці вчинив? — запитанням на запитання відповів Евенд, розгортаючи книгу. — Атакувати місто в лоб вони не можуть: втратять забагато солдатів. Облога триває вже багато тижнів, війська поступово вимерзають, а люди, яких найняв Доксон, атакують канали, загрожуючи перерізати постачання їжі. А ще недавно стало відомо, що до міста наближається величезна армія колосів… все сходиться. Якщо шпигуни Страффа й Цетта не зовсім дурні, вони, звичайно, давно відзвітували, що Зібрання було готове викинути білий прапор ще тоді, як під стінами з’явилася перша армія. Вбивці до мене не добралися, але якщо є інший спосіб мене усунути…
— Так, — погодився Бриз. — Цілком у дусі Цетта. Налаштувати проти тебе Зібрання та посадити на трон свою людину, яка потім просто здасть місто.
— Та й батько мій, — кивнув Евенд, — доволі прохолодно поставився до моєї пропозиції укласти альянс, так ніби знав, що існує інший спосіб захопити місто. Я не впевнений, хто з них стоїть за цим, Тіндвіл, та ігнорувати можливість цього ми не повинні. Це не оманливий маневр, а частина тієї самої тактики, з якою ми боремося відтоді, як прибули ці армії. Якщо я зможу знову повернутися на трон, Страффу і Цетту не залишатиметься нічого, окрім як співпрацювати зі мною, і, відповідно, стануть набагато зговірливішими — особливо беручи до уваги наближення колосів.
З цими словами молодий король почав гортати вибрані ним книжки. Здавалося, коли дійшло до академічного боку проблеми, його пригнічений настрій почав розвіюватися.
— У законі повинно бути на цей рахунок ще кілька пунктів, — ледве чутно бурмотів він. — Треба трохи пошукати. Страшко, а ти Сейзеда на нараду запросив?
— Я не зміг його розбудити, — знизав плечима той.
— Він відновлюється після своїх мандрів, — пояснила Тіндвіл, відвертаючись від Евенда з його книжками. — Для хранителів — звична штука.
— Йому треба наповнити одну з тих своїх металопам’ятей? — поцікавився Гем.
Обличчя террісійки моментально спохмурнішало.
— Він розповів вам?
Гем і Бриз кивнули.
— Зрозуміло, — відповіла Тіндвіл. — Хай там як, з цим він вам, Ваша Величносте, не допоможе. Я можу бодай трохи допомогти у питаннях, що стосуються урядування, оскільки в мої обов’язки входить учити правителів премудростям минувшини. Але мандрівні хранителі не займають чийсь бік у справах політичних.
— Не займають? — легенько посміхнувся Бриз. — Тобто й не беруть участі у поваленні Останньої Імперії?
Тіндвіл міцно стиснула губи.
— Ви б краще не заохочували його порушувати власні обітниці, — промовила вона після паузи. — Якби ви були його друзями, ви б це розуміли.
— Справді? — кинув Бриз, махнувши в її бік келихом з вином. — А особисто я вважаю, що вас бісить той факт, що він вас усіх не послухався, та ще й фактично звільнив увесь ваш народ.
Террісійка, уся напружившись, поглянула на нього. Якийсь час вони сиділи мовчки.
— Бався з моїми емоціями як забажаєш, гамівнику, — промовила Тіндвіл. — Та мої почуття належать тільки мені — тобі до них зась.
Бриз повернувся нарешті до свого вина, пробурмотівши собі під носа щось про «клятих террісійців».