Еленд на цю суперечку просто не звертав уваги. Перед ним на столі лежали чотири розкритих книги, а він гортав п’яту. Вен посміхнулась, пригадавши, як зовсім недавно він до неї залицявся, і в більшості випадків це залицяння зводилося до того, що він сідав у крісло з нею поруч та починав читати якусь книжку.
«Ані краплі не змінився, — подумала вона. — І він мене покохав ще до того, як дізнався, що я — з-імли-народжена. Він не відмовився від мене навіть тоді, коли дізнався, що я була злодійкою і вирішив, що я намагаюся його пограбувати. Я не повинна забувати про це».
— Ходімо, — пошепки скомандувала вона ОрСеуру, встаючи, коли Бриз із Гемом знову почали сперечатися через якусь дрібницю.
Їй потрібно було подумати — і найкраще це зробити, поки на вулицях панувала імла.
«Було б набагато простіше, якби я не був настільки розумним, — задоволено думав Еленд, гортаючи книжки. — Я занадто добре усе тут розписав».
Він проводив пальцем по якомусь абзацу, перечитуючи його знову і знову; команда поволі розходилась. Але король не пригадував, аби він їх відпустив. Тіндвіл неодмінно дорікне йому за це.
«Ось, — подумав він, постукуючи пальцем по сторінці. — Я маю підстави ініціювати повторне голосування, якщо бодай один із членів Зібрання запізнився на зустріч або голосував заочно».
Голосування повинно бути одностайним — звичайно, за винятком короля, якого усувають.
Евенд завмер, помітивши в кабінеті якийсь рух. З ним залишилась тільки Тіндвіл. Він зітхнув і відірвався нарешті від книжок.
«Ну, певно, без цього ніяк».
— Вибачте, що я поставилась до вас із неповагою, Ваша Величносте, — промовила террісійка.
Евенд нахмурився.
«Неочікувано».
— Я звикла ставитися до всіх, немов до дітей, — пояснила Тіндвіл. — Навряд чи слід цим пишатися.
— Це… — почав було Евенд, але замовчав.
Тіндвіл навчила його не шукати виправдань недолікам інших людей. Він міг приймати їх, міг навіть пробачати їхні помилки — але якщо замовчувати проблеми, то нічого не зміниться.
— Я приймаю твої вибачення, — промовив він.
— Ви дуже швидко вчитеся, Ваша Величносте.
— У мене вибору нема, — посміхнувся молодий король. — Щоправда, вчуся недостатньо швидко для Зібрання.
— Як ви взагалі дозволили цьому трапитися? — тихо спитала террісійка. — Навіть оминаючи увагою наші розбіжності щодо методів правління, я гадала, що члени Зібрання вас підтримають. Це ж ви дали їм владу.
— Я їх ігнорував, Тіндвіл. А люди, наділені владою — незалежно від того, друзі вони мені чи вороги — не люблять, коли їх ігнорують.
— Тоді, можливо, — кивнула вона, — нам варто зосередитися на ваших успіхах, а не невдачах. Вен сказала, що ваша зустріч із батьком пройшла добре.
— Ми його залякали та змусили підкоритися, — посміхнувся Евенд. — Мушу зізнатися, утнути таку штуку зі Страффом було дуже приємно. Та, на жаль, здається, я чимось образив Вен.
Тіндвіл здивовано підняла брову.
Король відклав убік книгу та сперся на стіл руками.
— Коли ми поверталися, вона була якась дивна. Майже не відповідала мені. Я не дуже зрозумів, що це взагалі таке було.
— Може, просто втомилася?
— Мені здається, вона ніколи не втомлюється, — зітхнув Еленд. — Вона постійно в русі, постійно чимось займається. Іноді я боюся, що вона мене вважає лінивим. Можливо, тому…
Він раптом замовчав і похитав головою.
— Вона не вважає вас лінивим, Ваша Величносте, — запевнила його Тіндвіл. — Вона відмовилась виходити заміж, бо вважає себе не гідною вас.
— Нісенітниця якась, — не погодився той. — Вен — з-імли-народжена, Тіндвіл. Їй чудово відомо, що вона варта десяти таких, як я.
— Ви дуже погано розумієте жінок, Еленде Венчере, а особливо — молодих жінок, — підкреслила террісійка. — Те, як вони сприймають самі себе, надзвичайно слабко пов’язано з їхніми навичками. Вен невпевнена у собі. Вона не вірить, що заслуговує бути з вами. Мало того, вона не вірить, що заслуговує бути з вами знайомою, і взагалі — не заслуговує бути щасливою. Їй випала дуже тяжка, заплутана доля.
— Чому ти так впевнена в цьому?
— Ваша Величносте, я виховала багато дочок, — пояснила Тіндвіл. — Я знаю, про що говорю.
— Дочок? — спитав Еленд. — У тебе є діти?
— Звісно.
— Я…
Усі террісійці, яких він знав, були євнухами, як Сейзед. Звичайно, жінок це не стосувалося, але король був впевнений, що програми з обмеження народжуваності, запроваджені Паном Всевладарем, якось стосувалися і їх.