— Хай там як, — продовжила після короткої паузи Тіндвіл, — вам доведеться ухвалити певні рішення, Ваша Величносте. Ваші стосунки з Вен ставатимуть дедалі складнішими. Певні її особливості спричинять ще більше проблем, ніж це було б у випадку звичайної жінки.
— Ми про це вже говорили, — відрізав Еленд. — Мені не потрібна «звичайна» жінка. Я кохаю Вен.
— Я не кажу, що вам не слід її кохати, — заспокійливо промовила террісійка. — Я просто даю настанови, як мене й просили. Але вам потрібно вирішити нарешті, наскільки сильно ця дівчина і стосунки з нею будуть вас відволікати.
— А з чого ти вирішила, що я відволікаюся?
— Я вас спитала про те, як минула зустріч із лордом Венчером, а ви мені почали розповідати про настрій Вен, коли ви поверталися до Лютаделя.
Евенд завагався.
— Що для вас важливіше, Ваша Величносте? — прямо запитала Тіндвіл. — Її кохання чи добробут вашого народу?
— Я на поставлене таким чином запитання відповідати не збираюся.
— На жаль, вибору немає, — наполягала террісійка. — Рано чи пізно, але перед цим запитанням постають усі королі.
— Ні, — відповів Евенд. — Не існує причини, з якої я не міг би одночасно кохати Вен і захищати своїх людей. Я вивчив занадто багато гіпотетичних дилем, аби дати себе загнати в таку пастку.
— Як знаєте, Ваша Величносте, — знизала плечима Тіндвіл, встаючи. — Та я уже бачу дилему — і вона аж ніяк не гіпотетична.
Жінка злегка вклонилася і вийшла з кімнати, залишивши короля наодинці з його книжками.
29
Існують також інші свідчення, які доводять, що Герой Віків — це Аленді. Дрібні деталі, які міг помітити тільки той, кого вчили мудрості Очікування. Родима пляма на руці. Сивина, яка з’явилася у його волоссі, щойно йому виповнилося двадцять п’ять років. Те, як він говорив, як він ставився до людей, як він правив.
Він, здається, ідеально пасував.
— Поясніть мені, пані, — ліниво поклавши голову на лапи, промовив ОрСеур. — Я вже багато років живу серед людей. Мені завжди здавалося, що їм потрібен регулярний сон. Невже я помилявся?
Вен сиділа на кам’яному карнизі даху, одну ногу притиснувши до грудей, а іншою бовтаючи, звісивши з краю. Ліворуч і праворуч від неї в імлі проступали вежі замку Гастінгів.
— Я сплю, — відповіла вона.
— Іноді, — широко позіхнув ОрСеур, висунувши язика.
Невже він справді переймав собачі звички?
Вен відвернулася від кандри та поглянула на схід — там спало місто Лютадель. Вдалині було видно дедалі потужніше джерело світла — занадто велике, аби бути рукотворним. Сходило сонце. Минула ще одна ніч — від того вечора, коли Евенд відвідував табір Страффа, минув майже тиждень. От-от мав з’явитися Зейн.
— Ви палите п’ютер, чи не так? — поцікавився ОрСеур. — Аби не заснути?
Вен кивнула. Завдяки легкому горінню п’ютера її втома здавалася лише незначною незручністю. Якщо уважніше прислухатися, то відчувалось, що вона засіла глибоко в ній, але зовсім не впливала на дівчину. Її відчуття були вигострені, тіло — сильне. Навіть нічний холод не заважав. Але щойно вона згасить п’ютер, виснаження навалиться на неї з новою силою.
— Це ненормально, пані, — зазначив ОрСеур. — Ви спите по три-чотири години на день. Ніхто — чи то з-імли-народжений, чи то людина або кандра — не здатен довго витримувати такий режим.
Вен поглянула вниз. Як пояснити це її дивне безсоння? Вона повинна була це перебороти; вона більше не повинна була боятися інших членів команди. Але хай якою б вона була втомленою, засинати їй ставало дедалі важче. Як тут заснеш, якщо постійно чуєш цю далеку глуху пульсацію?
І ця пульсація чомусь ставала дедалі ближчою? Чи просто сильнішою?
«Я чую, яку горах щось пульсує…» — було написано у щоденнику.
Як вона могла спати, знаючи, що з імли за нею спостерігає дух — зловісний, повний ненависті? Як вона могла спати, коли ворожі армії погрожували убити її друзів, коли в Евенда забирали його королівство, коли все, що вона знала й любила, зробилося раптом заплутаним та незрозумілим?
«…коли нарешті я лягаю на спочинок, сон тікає від мене. Думки, що турбують мене вдень, у нічній тиші лише стають нав’язливішими…»
ОрСеур знову позіхнув.
— Він не прийде, пані.
— Що ти маєш на увазі? — нахмурилась Вен, обернувшись до кандри.
— Тут відбувся останній ваш поєдинок із Зейном, — сказав ОрСеур. — І ви його чекаєте.