— Я спробую запам’ятати це, леді Вен, — промовив Сейзед і жестом запросив дівчину увійти.
Вен, шелеснувши марево-плащем, спритно застрибнула у вікно.
— Спробуєш запам’ятати? — спитала вона. — Ти ж ніколи нічого не забуваєш. Навіть те, що не відправляєш до своєї металопам’яті.
«Вона стала набагато сміливішою, — подумав террісієць, коли вона, підійшовши до письмового столу, кинула погляд на його роботу. — І це за ті кілька місяців, коли мене не було…»
— Що це? — поцікавилась Вен, не відриваючи погляду від столу.
— Я знайшов це у Монастирі Серан, леді Вен, — пояснив Сейзед, підходячи до неї.
Як же добре було переодягтися у чисте та бути у тихому та комфортному місці, де можна працювати. Невже ж він був поганою людиною, якщо віддавав перевагу цьому, а не мандрам?
«Один місяць, — подумав він. — Я даю собі на вивчення тексту один місяць. А тоді передам його комусь іншому».
— Що це? — повторила Вен, беручи копію.
— Будь ласка, леді Вен, — боязко промовив Сейзед. — Ця штука дуже крихка. Текст може розмазатися.
Вен кивнула, знову поклала копію на стіл, продовжуючи вивчати її поглядом. Раніше вона уникала усього, що було пов’язано з цими науковими штуками, але зараз мала доволі зацікавлений вигляд.
— Тут згадується Безодня! — схвильовано промовила вона.
— Серед іншого, — промовив Сейзед, підходячи до неї.
Террісієць сів, а Вен наблизилася до одного з розкішних м’яких крісел з низькою спинкою. Але всілася вона зовсім не так, як звичайна людина; натомість вона заскочила на крісло, сперлася на його спинку, а ноги вмостила на м’якому сидінні.
— Що таке? — спитала вона, помітивши усмішку на обличчі Сейзеда.
— Мене просто веселить ця схильність з-імли-народжених, леді Вен, — відповів террісієць. — Ваш вид просто не вміє сидіти як інші — здається, так вас і підбиває кудись вилізти. Гадаю, це через загострене відчуття рівноваги.
Вен нахмурилась, але далі на цю тему говорити не стала.
— Сейзеде, — натомість поцікавилась вона, — чим була Безодня?
Сейзед, переплівши пальці, поглянув на дівчину.
— Безодня, леді Вен? Гадаю, це предмет для тривалої дискусії. Вважається, що це було щось велике та потужне, хоча деякі вчені взагалі відкидають цю легенду, вирішивши, що це просто вигадка Пана Всевладаря. Гадаю, існують усе-таки певні причини вірити в цю теорію, оскільки єдині оригінальні записи, які ми маємо з тих часів — це записи, санкціоновані Сталевим Міністерством.
— Але у щоденнику згадується Безодня, — промовила Вен. — Як і у тексті, який ти зараз вивчаєш.
— Так і є, леді Вен, — відповів Сейзед. — Та навіть серед тих, хто вважає, що Безодня була справжньою, точаться запеклі дебати. Хтось дотримується офіційної історії Пана Всевладаря, в якій зазначалося, що Безодня була жахливим, надприродним чудовиськом — темним богом, якщо бажаєте. Інші з цією крайньою інтерпретацією не погоджуються. Для них Безодня — це щось набагато більш мирське; можливо, якась армія або чужоземні загарбники. Адже Крайню Домінію в часи до Вознесіння населяли кілька доволі примітивних, але войовничих племен.
Вен усміхалася. Террісієць поглянув на неї запитально, але дівчина лише плечима стенула.
— Я те саме запитання поставила Евенду, — пояснила вона, — і його відповідь помістилася в одне речення.
— Його Величність займався іншими галузями науки; історія світу до Вознесіння йому, певно, здається занадто нецікавою темою. До того ж, гадаю, той, хто питає хранителя про подібні речі, повинен бути готовим до тривалої розмови.
— Та я ж і не нарікаю, — відповіла дівчина. — Продовжуй.
— Та насправді нема більше чого розповідати. Точніше не так — розповісти можна дуже багато, але я сумніваюся у релевантності цієї інформації. Чи була Безодня армією? Чи, як припускає дехто, це була перша атака з боку колосів? Це б багато що пояснило, адже більшість історій сходиться на тому, що Пан Всевладар отримав якусь силу з Джерела Вознесіння — і за допомогою неї переміг Безодню. Можливо, його підтримали колоси, а він потім використав їх як армію.
— Сейзеде, — промовила Вен. — Я не гадаю, що Безодня — це були колоси.
— Справді?
— Я гадаю, це була імла.
— І така теорія висувалася, — кивнув террісієць.
— Серйозно? — дещо розчаровано протягнула дівчина.
— Звісно, леді Вен. Мені здається, протягом тисячі років існування Останньої Імперії, в поле зору вчених і теоретиків мало що не потрапило. Теорія, що Безодня — це імла, озвучувалася дуже давно, але з нею пов’язано кілька великих проблем.