Вона знову відмахнулася.
— Сейзеде, я знаю, що я права. Я це точно знаю.
— Ну, а що ви скажете про це твердження? — спитав Сейзед, показуючи на один із рядків. — Герой натякає, що він відчуває у Безодні розум. Але ж імла — не жива.
— Ну, але ж вона збирається довкола тих, хто використовує алломантію.
— Гадаю, це не те саме, — заперечив террісієць. — Він стверджує, що Безодня була шаленою… руйнівною та божевільною. Що вона була злою.
Вен завагалася.
— Є ще дещо, Сейзеде, — промовила вона.
Той нахмурився.
Вона показала в інше місце переписаного нею тексту.
— Упізнаєш ці абзаци?
«Це не тінь.
Темне щось, що переслідує мене, щось, що його лише я бачу, — це не тінь. Воно чорне й прозірчасте, але не має чітких обрисів, як у тіні. Воно безтілесне — летке й позбавлене форми, немовби створене з темного диму.
Або з імли».
— Так, леді Вен, — відповів Сейзед. — Герой побачив створіння, яке переслідувало його. Здається, воно напало на одного з його подорожніх.
Вен поглянула террісійцю в очі.
— Я бачила його, Сейзеде.
Він відчув, як спиною пробіглися мурахи.
— Воно тут, — прошепотіла дівчина. — Воно кожної ночі з’являється в імлі. Воно стежить за мною Я відчуваю його за допомогою алломантії. А якщо підійде достатньо близько — я його бачу. Воно ніби створене з імли. Безтілесне, але справжнє.
Сейзед якийсь час сидів мовчки, навіть не знаючи, що й подумати.
— Ти вирішив, що я з розуму зійшла, — нахмурилась Вен.
— Ні, леді Вен, — тихо промовив террісієць. — Гадаю, ніхто з нас не в праві називати такі речі божевіллям, особливо якщо згадати, в яких ми обставинах перебуваємо. Просто… ви впевнені?
Вен рішуче кивнула.
— Та навіть якщо це й правда, — підкреслив Сейзед, — відповіді на моє запитання це не дає. Автор щоденника бачив те саме створіння, але Безоднею він його не назвав. Тому що це не була Безодня. Безодня — це щось інше, щось небезпечне, щось, у чому він відчував зло.
— І саме в цьому полягає таємниця, — наполягала Вен. — Ми повинні з’ясувати, чому він так відгукувався про імлу. І тоді ми дізнаємося…
— Що ми дізнаємося, леді Вен? — поцікавився Сейзед.
Вен відвернулася. Нічого не відповівши, вона раптом змінила тему.
— Сейзеде, Герой так і не зробив того, що повинен був зробити. Його вбив Рашек. А коли Рашек отримав силу від Джерела, він її не віддав, як мусив, — він залишив її собі.
— Вірно, — кивнув террісієць.
— А тепер імла почала вбивати людей. Вона почала з’являтися протягом дня. Схоже… ніби події повторюються. Тобто… можливо, Герой Віків повинен з’явитися знову?
Дівчина дещо ніяково поглянула на нього.
«А… — зрозумів її натяк Сейзед. — Вона бачила щось в імлі. Попередній Герой бачив ті самі речі».
— Я не впевнений, що це обґрунтоване твердження, леді Вен.
— Чому ти просто не можеш сказати, як звичайна людина, — «ти помиляєшся»? — фиркнула дівчина.
— Перепрошую, леді Вен. Я вчився бути слугою, а нас учать не суперечити. Але я справді гадаю, що ви помиляєтеся. Також я вважаю, що ви не обдумали все достатньо добре.
Вен знизала плечима.
— Що змушує вас вважати, що Герой Віків повернеться?
— Я не знаю. Те, що відбувається; те, що я відчуваю. Імла з’являється знову — і хтось повинен її зупинити.
Сейзед провів пальцями по переписаному тексту й пробігся про ньому поглядом.
— Ти мені не віриш, — зітхнула Вен.
— Не в тому річ, леді Вен, — промовив Сейзед. — Я просто не схильний до поквапливих висновків.
— Але ж ти думав про Героя Віків, чи не так? — поцікавилась дівчина. — Адже він був частиною твоєї релігії — втраченої релігії Террісу, яку ви — хранителі — і намагалися відкрити заново.
— Це правда, — підтвердив Сейзед. — Утім, ми небагато знаємо про пророцтва, які використовували наші предки, аби знайти Героя. Окрім того, судячи з тексту, яким я займаюся останнім часом, ми маємо проблеми з інтерпретаціями. Якщо найвеличніші террісійські теологи епохи до Вознесіння не зуміли встановити особу справжнього Героя, то як ми це зробимо?
Вен сиділа мовчки.
— Не слід мені було цю розмову починати, — нарешті промовила вона.
— Ні, леді Вен, будь ласка, не треба так казати. Я дуже перепрошую — ваші теорії доволі потужні. Просто у мене розум ученого — і я завжди ставлю під сумнів отриману інформацію. Мабуть, я занадто полюбляю сперечатися.
— І це ще одна причина, чому ти не став чудовим террісійським мажордомом? — легко усміхнувшись, поглянула на нього дівчина.