— Безсумнівно, — зітхнув Сейзед. — Крім того, моя поведінка призводить до конфліктів з іншими представниками мого ордену.
— Наприклад, із Тіндвіл? — спитала Вен. — Вона, здається, не дуже зраділа, коли дізналась, що ти розповідав нам про ферухімію.
— Оскільки хранителі — це група людей, — кивнув Сейзед, — які присвятили себе знанням, то вони не люблять, коли інформація про їхні сили виходить за межі їхнього ордену. Поки Пан Всевладар був живий, а хранителів переслідували — ця обережність була, гадаю, цілком виправданою. Але тепер, коли ми вільні, моїм братам і сестрам досі важко позбутися звички тримати усе в таємниці.
Вен кивнула.
— Здається, Тіндвіл ти не дуже подобаєшся. За її власними словами, вона сюди прийшла на твоє прохання, але щоразу, коли хтось про тебе згадує, вона стає такою… байдужою.
Сейзед зітхнув. Він не подобається Тіндвіл? Террісієць вважав, що проблема і полягає саме в тому, що вона не здатна його вподобати.
— Вона просто в мені розчарована, леді Вен. Я не знаю, наскільки добре ви знайомі з історією мого життя, але я працював над скиданням Пана Всевладаря близько десяти років до того, як мене знайшов Келсьє. Інші хранителі вважають, що я наражав на небезпеку як свою міднопам’ять, так і сам орден. Вони вважали, що хранителям краще не висовуватися і чекати дня, коли впаде Пан Всевладар, а не активно цьому сприяти.
— Як на мене, доволі боягузливий підхід, — відгукнулася дівчина.
— Та насправді це був надзвичайно розважливий підхід. Розумієте, леді Вен, якби я потрапив у полон, я зміг би видати дуже багато інформації. Імена інших хранителів, локації наших криївок, засоби, завдяки яким ми змогли зберегтися у культурі Террісу. Мої брати та сестри протягом багатьох десятиліть завзято працювали над тим, аби переконати Пана Всевладаря, що ферухімію нарешті було винищено. І якби я викрив себе, усе це пішло б коту під хвіст.
— Так могло статися, якби ми програли, — промовила Вен. — А ми не програли.
— Але могли.
— Не могли.
Сейзед усміхнувся. Іноді в цьому світі дискусій, питань та нескінченних сумнівів, простодушність Вен здавалася ковтком свіжого повітря.
— Та в будь-якому разі, — вів далі террісієць, — Тіндвіл — членкиня Синоду, групи старших хранителів, які керують нашим орденом. Я в минулому неодноразово повставав проти рішень Синоду. І, повернувшись до Лютаделя, я ще раз виступив проти них. Тому нічого дивного в тому, що я їй не подобаюся.
— Ну, як на мене, ти все робиш правильно, — сказала дівчина. — Ти нам потрібен.
— Дякую, леді Вен.
— Ти не слухай Тіндвіл, — додала Вен. — Вона з тих людей, які завжди так поводяться, ніби їм відомо більше, ніж є насправді.
— Вона дуже мудра.
— Вона страшенно ганяє Евенда.
— Значить, вона вважає, що так буде краще для нього, — зауважив Сейзед. — Не судіть її занадто суворо. Якщо вона й здається якоюсь неприємною, то це тільки тому, що вона прожила дуже важке життя.
— Важке життя? — поцікавилась Вен, пхаючи свої писульки назад у кишеню.
— Так, леді Вен, — пояснив террісієць. — Розумієте, Тіндвіл більшу частину свого життя була матір’ю Террісу.
Вен так і завмерла з рукою в кишені. Вигляд вона мала здивований.
— Тобто… маткою була?
Сейзед кивнув. Одним з пунктів програми з контролю народжуваності Пана Всевладаря був вибір кількох осіб, яких використовували для народження нових дітей — з метою винищити у популяції ферухімічні здатності.
— За останніми підрахунками, Тіндвіл народила понад двадцятеро дітей, — сказав він. — І кожна дитина — від іншого батька. Першу дитину вона народила у чотирнадцять, і після цього все життя постійно була змушена злягатися з різними чоловіками, аж поки не вагітніла. А завдяки особливим препаратам для запліднення, які змушували її приймати селекціонери, часто вона народжувала двійні та трійні.
— Зрозуміло… — тихо промовила Вен.
— Не у вас однієї було жахливе дитинство, леді Вен. Певно, Тіндвіл — це найсильніша жінка, яку я знаю.
— Як вона це винесла? — тихо спитала дівчина. — Я… я б, певно, руки на себе наклала.
— Вона — хранителька, — відповів Сейзед. — Вона змогла пережити безчестя, бо знала, що робить велику послугу своєму народові. Розумієте, ферухімія — річ спадкова. Завдяки тому, що Тіндвіл була матір’ю, наш народ зміг забезпечити собі майбутні покоління ферухіміків. Іронічно при цьому те, що вона якраз із тих осіб, яким селекціонери не повинні були дозволяти розмножуватися.