— І як це стало можливим?
— Селекціонери вирішили, що вже винищили ферухімію в наших людях, — пояснив він, — і почали виводити у террісійцях інші риси — терплячість і спокій. Вони нас розводили, мов породистих коней, і нам пощастило, що Синод зміг пропхати Тіндвіл у цю програму. Звичайно, на ферухімії Тіндвіл зналася дуже погано. Та, на щастя, хранителі змогли передати їй кілька міднопам’ятей. Тому, будучи протягом багатьох років ізольованою від інших, вона могла навчатися та вивчати біографії. І лише протягом останніх десяти років, коли її дітородний вік скінчився, вона змогла приєднатися до інших хранителів та заробити собі репутацію. В порівнянні з нею, — похитав головою Сейзед, — ми жили майже вільним життям.
— Чудово, — пробурмотіла Вен, підіймаючись та позіхаючи. — Ще одна причина для тебе почуватися винним.
— Вам би поспати, леді Вен, — зауважив Сейзед.
— Кілька годин посплю, — відповіла дівчина, вийшовши за двері та знову залишивши його наодинці з текстом.
31
Та зрештою ця моя пиха усіх нас і занапастила.
Філен Франдью не був скаа. Він ніколи не був скаа. Скаа щось робили або вирощували. А Філен — продавав. А це зовсім інше.
Хоча дехто називав його скаа. Навіть тепер він бачив це слово в поглядах інших членів Зібрання. До Філена та його колег-купців вони ставилися з такою само зневагою, як і до восьми скаа-робітників у Зібранні. Невже вони не бачили, що ця група зовсім інша?
Він трохи посунувся на лаві. Не завадило б поставити у залі Зібрання зручніші сидіння. Вони чекали кількох учасників; високий годинник, що стояв у кутку приміщення, казав, що до початку засідання залишалося п’ятнадцять хвилин. Як не дивно, одним із тих, хто мав зараз приїхати, був Венчер власною персоною. Дивно — тому, що король Евенд зазвичай з’являвся на засідання рано.
«Уже не король, — посміхнувся про себе Філен. — А просто Еленд Венчер».
Хріновеньке ім’я для короля — не те що Філенове. Звісно, ще півтора року тому його звали «Лен». Ну, а «Філеном Франдью» він сам себе назвав уже після Краху. Його страшенно тішило те, що інші прийняли це його нове ім’я без зауважень. Та й чому б йому не мати якесь круте ім’я? Як у лорда? Невже Філен був чимось гіршим за будь-якого з цих «аристократів», що відсторонено сиділи на своїх місцях?
Та ні, він був не гіршим. Навіть кращим. Так, вони називали його скаа — та протягом усіх цих років вони приходили до нього, і їхні зарозумілі замашки були йому по цимбалах. Він відчував їхню беззахисність. Аристократи потребували його — того, кого вони називали скаа. Але також він був купцем. І при цьому не аристократом. Тобто тим, кого у маленькій затишній імперії Пана Всевладаря взагалі не повинно було існувати.
Але купцям благородного походження доводилося співпрацювати з зобов’язувачами. А там, де були зобов’язувані, не могло відбуватися нічого протизаконного. І тоді з’являвся Філен. Він був… свого роду посередником. Людиною, яка допомагала укласти угоду двом зацікавленим сторонам, які з різних причин прагнули уникнути уважних очей зобов’язувачів Пана Всевладаря.
Філен не входив до банди: це було занадто небезпечно. І занадто приземлено. Він від народження мав хист до фінансів і торгівлі. Дайте йому два камені — і він уже до кінця тижня організує каменоломню. Дайте йому шпицю — і він її виміняє на карету, запряжену породистими кіньми. Дайте йому два зернятка пшениці — і в підсумку він відправить на ринки Крайньої Домінії великий корабель з зерном. Звичайно, угоди укладали особисто аристократи, але за всіма ними стояв Філен. Він був господарем власної великої імперії.
І вони все одно цього не помічали. Він тепер носив такий само гарний костюм, як і вони; після того як стало можна торгувати відкрито, Філен став одним із найбагатших людей у Лютаделі. Та аристократи й надалі його ігнорували — лише тому, що походженням не вийшов.
Ну нічого, він їм покаже. Після сьогоднішнього засідання… так, він їм покаже. Філен окинув поглядом присутніх, тривожно шукаючи очима того, кого він сховав у натовпі. Заспокоївшись, він знову поглянув на членів Зібрання, які розмовляли між собою. Щойно прибув один з останніх учасників — лорд Ферсон Пенрод. Літній чоловік пройшов на трибуну Зібрання повз присутніх, вітаючись із кожним по черзі.
— Філене, — привітався Пенрод, помітивши його. — У тебе новий костюм, я бачу. Тобі дуже личить червоний жилет.
— Лорде Пенроде! Ви теж маєте чудовий вигляд. Хвороба, що непокоїла вас учора ввечері, вже минулася?