— Так, доволі швидко, — кивнув сивою головою лорд. — Просто живіт трохи болить.
«Яка прикрість», — подумав, посміхаючись, Філен.
— Що ж, ви краще присядьте тоді. Хоча, як я бачу, молодого Венчера досі немає.
— Так, — нахмурився Пенрод.
Саме його переконати проголосувати проти Венчера було найважче; старий у якомусь роді був прив’язаний до цього хлопця. Та зрештою і його дотиснули. Як і всіх інших.
Пенрод пішов далі, приєднуючись до решти аристократів. Цей старий йолоп, певно, вирішив, що зрештою королем оберуть саме його. Та у Філена були свої плани на трон. Звичайно, сам він туди сідати не збирався — правити королівством його не цікавило. Бо це жахливий спосіб заробляти гроші. Набагато легше робити це, продаючи речі. Стабільніше, не так небезпечно.
Але плани Філен таки мав. У нього завжди були плани. Він змусив себе не дивитися на глядачів.
Натомість купець обернувся до Зібрання і почав уважно вивчати поглядом його членів. Прибули вже всі — окрім Венчера. Семеро аристократів, восьмеро купців і восьмеро робочих-скаа: всього двадцять чотири особи, якщо рахувати Евенда. Поділ на три частини мав на меті дати більше влади звичайним людям, оскільки їх було набагато більше, ніж аристократів. Венчер не розумів, що купці — це не скаа.
Філен зморщив носа. Навіть попри те, що члени Зібрання з-поміж скаа перед засіданнями зазвичай милися і чистили одяг, він все одно відчував, як від них тхне печами, млинами та стайнями. Тхнуло людьми, які щось виробляли. Філен збирався поставити їх на місце, коли цей цирк скінчиться. Зібрання — ідея, звичайно, цікава, але до керівного органу повинні входити винятково ті, хто на це заслуговує. Тобто люди на кшталт Філена.
«Лорда Філена, — подумки виправив він себе. — Скоро вже».
Він сподівався, що Евенд спізниться і вони зможуть уникнути прослуховування його промови. Філен і так знав, про що говоритиме цей вискочка.
«Ну… розумієте, це нечесно. Я повинен бути королем. І зараз я вам цілу книгу прочитаю про те, чому так має бути. А, до речі, дайте скаа ще грошей?»
Філен посміхнувся.
Чоловік на ім’я Ґетру, який сидів поруч, штовхнув його ліктем.
— Гадаєш, він з’явиться? — прошепотів він.
— Можливо, й ні. Повинен же він розуміти, що йому тут не раді. Ми його усунули, адже так?
Ґетру знизав плечима. Після Краху він добряче погладшав.
— Не знаю, Лене. Ну, тобто… ми ж не… Він просто… армії… Нам потрібен сильний король, вірно? Той, хто не дасть захопити місто?
— Звичайно, — промовив Філен. — І мене звати не Лен.
— Вибач, — почервонів Гетру.
— Ми все зробили правильно, — вів далі Філен. — Венчер — слабак. І дурень.
— Я б так не сказав, — відповів Гетру, ніяково опускаючи очі. — Ідеї в нього цікаві…
Філен фиркнув і подивився на годинник. Час настав, хоча за галасом юрми не було чути ударів. Відколи було усунуто Венчера, засідання Зібрання перетворилися на справжній безлад. Лавки перед трибуною розставили віялом, і на них було повно людей — здебільшого скаа. Філен ніяк не розумів, навіщо їм досі дозволяють приходити, адже права голосу вони все одно не мали.
«Ще одна Веннерова ідіотська вигадка», — подумав він, хитаючи головою.
У дальньому кінці зали — за глядачами та просто навпроти трибуни — крізь масивні, великі прочинені двері пробивалося всередину червоне світло призахідного сонця. Філен кивнув комусь, і двері зачинили. Натовп затих.
Філен встав і звернувся до присутніх.
— Що ж, оскільки…
Та цієї миті двері зали Зібрання знову розчахнулися. У них з’явився чоловік у білому на чолі невеликої групи осіб; зі спини його заливало червоним світлом. Еленд Венчер. Філен нахилив голову вбік і нахмурився.
Колишній король пішов до трибуни, за ним тріпотіла біла накидка. Поруч із ним звично йшла його з-імли-народжена, щоправда, цього разу вона була у сукні. Філену кілька разів випадало перекинутися з нею словом, і він зробив був висновок, що у вишуканій сукні вона буде схожа на одоробло. Але плаття сиділо на ній добре, хода дівчини була повна грації. Насправді вона мала доволі привабливий вигляд.
Принаймні так здавалося Філену, поки він не зустрівся з нею поглядами. Очевидно, на тепло її очей членам Зібрання годі було розраховувати — і купець опустив голову. Венчер притягнув з собою на засідання усіх своїх алломантів — колишніх громил з команди Уцілілого. Очевидно, молодий Венчер прагнув нагадати всім, хто його друзі. Могутні люди, люди, яких варто боятися.