— Доброї ночі, Ваша Величносте.
4
Можливо, вони й мають рацію. Може, я збожеволів, може, я ревную — або просто йолоп. Мене звати Кваан. Філософ, учений, зрадник. Саме я знайшов Аленді — і саме я першим проголосив його Героєм Віків. Саме я почав це все.
Відкритих ран на тілі видно не було. Він досі лежав там, де і впав, — інші селяни боялись до нього навіть підійти. Його руки та ноги викрутились у неприродному положенні, а багнюка довкола тіла була розвезена від передсмертних судом.
Сейзед протягнув руку і пробігся пальцями по одному з таких слідів. Попри те що ґрунти у Східній Домінії були набагато більш глинисті, ніж на півночі, вони на колір були радше чорні, аніж рудуваті. Попелопади сягали аж так далеко на південь. Земля без попелу, просіяна та угноєна, — то була розкіш, призначена винятково для декоративних рослин у садах вельмож. Решті світу нічого не залишалося, окрім як намагатися жити з неочищеної землі.
— То ви кажете, коли він помер, тут нікого не було? — спитав Сейзед, обертаючись до невеликої групи селян, що стояли в нього за спиною.
Теур — чоловік з обвітреним обличчям, що стояв на чолі групи — кивнув.
— Я так і сказав, пане террісійцю. Осьдечки він і стояв, більше нікого не було. Він просто завмер, потім упав — і ще трохи покорчився на землі. А тоді… він просто перестав рухатися.
Сейзед знову обернувся до трупа, уважно подивився на його перекручені м’язи, на спотворене болем обличчя. У Сейзеда була з собою його медична міднопам’ять — металевий браслет, який охоплював праве передпліччя — і він сягнув до неї думками та видобув кілька книжок, які він запам’ятав раніше. Так, було кілька хвороб, смерть від яких супроводжувалась трясучкою та судомами. Вони рідко вбивали людей настільки раптово — але все-таки могли. За інших обставин Сейзед на цю смерть взагалі б не звернув уваги.
— Будь ласка, повтори те, що ти мені сказав, — попросив Сейзед.
Теур трохи зблід. Він опинився в дивній ситуації — природне бажання слави спонукало його в усіх фарбах описати пережите. Але якщо він це зробить, забобонні земляки можуть перестати довіряти йому.
— Я просто проходив повз, пане террісійцю, — сказав Теур. — Ось тією стежкою, метрів за двадцять звідси. Я дивився, як старий Джед працює в полі — а він старанний робітник. Коли лорди пішли, дехто з нас вирішив перепочити, але старий Джед навіть не думав зупинятись. Це тому, що йому взимку все одно знадобиться їжа — байдуже, чи є лорди, чи їх нема.
Теур зупинився та поглянув убік.
— Я знаю, що люди скажуть, пане террісійцю, але що я бачив — те бачив. Коли я проходив тут, був день — але в долині лежала імла. Це мене зупинило, бо я ніколи не виходжу, коли імла, — моя дружина це підтвердить. Я вже збирався було повернутись додому, аж тут побачив старого Джеда. Він працював собі далі, ніби й не помічав імли. Я хотів його покликати, але не встиг — він просто… ну, я вже казав. Він стояв ось тут, а потім застиг на місці. Довкола нього трохи покрутилась імла, а тоді старий почав смикатись і тремтіти, ніби щось дуже сильне його схопило і почало трусити. А потім він упав. І більше не встав.
Не підіймаючись з колін, Сейзед знову поглянув на труп. Теур, видно, ще той мастак казки розповідати. От тільки тіло… являло собою жахливе підтвердження його слів — тим паче Сейзед і сам пережив подібне кілька тижнів тому.
Імла, що прийшла вдень.
Сейзед встав і попросив селян:
— Будь ласка, принесіть мені лопату.
Ніхто не допомагав йому копати могилу. То була повільна та брудна робота під гарячим — попри те, що надходила осінь — південним сонцем. Глинясту землю копати було тяжко — але, на щастя, Сейзед мав невеликий запас сили у п’ютеропам’яті, і тепер ним скористався.
Без неї він би не обійшовся — атлетом Сейзеда назвати було дуже важко. Цибатий, з довгими кінцівками, він мав тілобудову класичного вченого, і досі носив кольоровий стрій террісійського мажордома. До того ж за звичаєм місця, де він прослужив перших чотири десятки років свого життя, Сейзед продовжував голити голову. Прикрас він тепер багато не носив — навіщо зайвий раз спокушати грабіжників на дорозі, — але у витягнутих мочках вух залишилось багато дірок від кульчиків.
Сила, яку Сейзед черпав зі своєї п’ютеропам’яті, зробила його м’язи дещо потужнішими, від чого він мав вигляд більш могутнього чоловіка. Але навіть попри цю додаткову силу, поки він закінчив копати, весь його до нитки спітнілий одяг був у багнюці. Докотивши тіло до краю ями, він скинув його всередину та якийсь час стояв мовчки. Цей чоловік був завзятим фермером.