— Ви отримали мою офіційну відповідь, — відповів Еленд. — Вам чудово відомо, що я про все це думаю. Втім, публічний форум — це не місце для звинувачень і викриттів. Зібрання — це занадто благородний керівний орган для таких справ. Мені прикро, що Зібрання вирішило озвучити свої занепокоєння у момент страшенної небезпеки, що нависла над містом, але того, що вже трапилося, ми змінити не можемо.
І зібрався йти на своє місце.
— І це все? — уточнив один зі скаа. — Ви не збираєтеся захищатися, не будете переконувати нас повернути вас на трон?
Евенд знову замовчав.
— Ні, — сказав він. — Навряд чи до цього дійде. Ваш погляд на ситуацію ви до мене донесли, і я дуже розчарований. Але ви — представники, обрані народом. І я довіряю владі, якою вас наділили. Якщо у вас є питання або претензії — я з радістю на них відповім. Але стояти тут перед вами й розпинатися, вихваляючи свої чесноти, я не збираюся. Ви всі чудово знаєте мене. Вам відомо, на що я здатен і що я маю намір зробити для цього міста та його населення. Хай це і буде аргументом на мій захист.
Він повернувся на своє місце. Вен зауважила, що Тіндвіл нахмурилась. Евенд не став виголошувати промову, яку вони вдвох написали, промову, в якій наводилися аргументи, яких, вочевидь, і чекало Зібрання.
«Чому він передумав?» — не могла зрозуміти Вен.
Террісійці такий раптовий розворот, судячи з виразу її обличчя, був не до душі. Та, як не дивно, Вен відчувала, що довіряє інстинктам Евенда більше, ніж інстинктам Тіндвіл.
— Що ж, — промовив, знову стаючи за трибуну, лорд Пенрод. — Дякую за цей звіт, лорде Венчере. Не впевнений, що в нас сьогодні є інші питання на порядку денному.
— Лорде Пенроде? — озвався Евенд.
— Так?
— Можливо, ви оголосите кандидатів?
Лорд Пенрод нахмурився, не розуміючи.
— Кандидатів на посаду короля, Пенроде, — різко кинув Філен.
Вен обернулась до купця й уважно на нього поглянула.
«А цей точно замішаний», — відзначила вона.
— Саме так, — промовив Евенд, так само уважно змірявши Філена поглядом. — Згідно з законом, аби Зібрання могло обрати нового короля, кандидатури на посаду повинні бути оголошені щонайменше за три дні до голосування. Гадаю, нам слід оголосити кандидатури зараз, аби можна було провести голосування якомога скоріше. За кожен день без правителя місто платить високу ціну.
Евенд замовчав і хитро посміхнувся.
— Якщо тільки ви не маєте наміру залишити місто без короля на цілий місяць…
«Чудовий спосіб дати знати, що він не відмовляється від корони», — подумала Вен.
— Дякую, лорде Венчере, — промовив Пенрод. — Значить, зараз ми й… а як конкретно це потрібно зробити?
— Кожен член Зібрання може висунути одну кандидатуру, якщо бажає, — нагадав Евенд. — І аби не занадто обтяжувати процедуру, я б рекомендував усім підходити до справи стримано — обирайте тільки того, з кого, як ви щиро і чесно вважаєте, був би найкращий король. Якщо вам є кого запропонувати — можете піднятися й оголосити його ім’я решті присутніх.
Пенрод кивнув і повернувся на своє місце. І щойно він сів, встав один зі скаа.
— Я пропоную лорда Пенрода, — промовив він.
«Еленд не міг цього не передбачити, — майнуло в голові Вен. — Ще й після того, як фактично зробив Пенрода канцлером. Навіщо давати стільки влади тому, хто очевидно буде його головним суперником у боротьбі за трон?»
А відповідь була проста. Річ у тім, що Еленд чудово знав — кращої кандидатури на місце канцлера, ніж лорд Пенрод, не знайти.
«Він іноді занадто чесний», — вже не вперше подумала дівчина.
Обернувшись до Зібрання, вона уважно подивилась на скаа, який запропонував кандидатуру Пенрода. Чому скаа так швидко об’єдналися довкола аристократа?
Їй здавалося, це тому, що пройшло замало часу. Скаа звикли до того, що ними керує аристократія, і навіть попри отриману свободу, вони намагалися дотримуватися традицій — навіть більше, ніж самі аристократи. Здавалося, що люди на кшталт Пенрода — спокійні, владні — самі собою підходять на роль короля краще, ніж скаа.
«Та все-таки зрештою їм доведеться подолати цю звичку, — подумала Вен. — Якщо вони збираються стати такими, якими хоче їх бачити Еленд, — їм доведеться».
Присутні затихли, більше ніхто своїх кандидатів не висував. Кілька осіб кашлянули, навіть перешіптування згасли. Нарешті піднявся сам лорд Пенрод.
— Я висуваю Евенда Венчера, — оголосив він.
— Ох… — почула дівчина зойк позаду себе.