«Можливо, з тридцятеро гвардійців, — прикинула дівчина. — Він же не дурень, аби приходити сюди сам… але з’явитися до міста, яке ти взяв в облогу?»
Це був дуже сміливий хід, який межував із дурістю. Хоча, звісно, багато хто казав те саме про візит Евенда до табору Страффа.
От тільки Цетт був не в тому самому становищі, що й молодий Венчер. Він не був у відчаї, він не ризикував втратити усе. От тільки… військо в нього було меншим за Страффове, а ще й колоси наближалися. А якщо Страффу вдасться ще й дорватися до гаданих запасів атію, час Цетта на троні Заходу швидко збіг би. Поява у Лютаделі, можливо, і не була актом відчаю, але це також не був і вчинок того, хто повністю контролює ситуацію. Цетт пішов на ризик.
І, здавалося, йому це подобалося.
Усі присутні мовчки чекали, і на обличчі Цетта з’явилася посмішка; здавалося, що як члени Зібрання, так і публіка занадто приголомшені, аби промовити бодай слово. Ешвезер дав сигнал своїм солдатам, і вони, піднявши його крісло, занесли свого правителя просто на сцену. Члени Зібрання перешіптувалися з колегами та помічниками, намагаючись зрозуміти, чи справді це той, за кого він себе видає. Більшість представників аристократії сиділи мовчки — на думку Вен, цього було цілком достатньо, аби зрозуміти, що це справжній Цетт.
— Він має зовсім не такий вигляд, як я очікувала, — прошепотіла Вен Бризу, коли солдати піднесли його до трибуни.
— Ти не знала, що він — каліка? — поцікавився гамівник.
— Річ не тільки в цьому, — відповіла дівчина. — Він не у костюмі…
На Цетті були штани та сорочка, але замість звичного для аристократів сюртука був вдягнений у потягану чорну куртку.
— І ще борода, — додала вона. — Таку за рік не відростити, а значить, він носив її ще до Краху.
— Ти, Вен, досі зустрічалася лише з аристократами Лютаделя, — втрутився Гем. — А Остання Імперія була дуже великою державою, в якій співіснувало багато різних прошарків суспільства. Не всі одягалися так, як заведено тут.
— Цетт був наймогутнішим аристократом у своїй частині Імперії, — кивнув Бриз, — тому не переймався традиціями чи дотриманням меж пристойності. Він робив те, що вважав за потрібне, а місцева аристократія йому потурала. В імперії існувала добряча сотня різних дворів, якими правила добряча сотня маленьких «Панів Всевладарів» — кожен регіон мав власну політичну динаміку.
Вен обернулася до трибуни. Цетт сидів у своєму кріслі, готуючись звертатись до присутніх. Піднявся лорд Пенрод.
— Це дуже неочікувано, лорде Цетт.
— І чудово! — вигукнув той. — Якраз у цьому була й суть!
— Ви бажаєте звернутися до Зібрання?
— Гадаю, я вже це зробив.
Пенрод прокашлявся, а загострений оловом слух Вен вловив зневажливе бурмотіння з місць, де сиділа аристократська фракція Зібрання — вони називали Цетта не інакше як «західняком».
— У вас десять хвилин, лорде Цетте, — оголосив Пенрод, займаючи своє місце.
— Добре, — промовив Цетт. — Бо, на відміну від хлопчика, який виступав до цього, я маю намір розповісти, чому саме вам слід зробити мене королем.
— І чому ж? — поцікавився один із членів фракції купців у Зібранні.
— Тому що під вашими довбаними стінами стоїть моє військо! — засміявся Цетт.
Члени Зібрання сиділи з приголомшеними виразами на обличчях.
— Погрожуєте, Цетте? — спокійно поцікавився Еленд.
— Ні, Венчере, — відповів той. — Це просто чесність — те, чого ви тут, у Центральній Домінії, всіляко уникаєте. Погроза — це всього лише обіцянка, вивернута навиворіт. Що ви сказали цим людям? Що ваша коханка тримає ножа біля горлянки Страффа? Тобто натякнули, що якщо вас не оберуть, ви накажете своїй з-імли-народженій не втручатися і дозволите знищити місто?
— Звичайно ж, ні, — зашарівся Еленд.
— Звичайно ж, ні… — повторив Цетт.
Голос він мав гучний — непримиренний і владний.
— Ну, клеїти дурня я не стану, як і приховувати своїх намірів. Я привів своє військо і збираюся захопити місто. Але я б волів, аби ви його віддали мені без бою.
— Сер, ви — тиран, — суворо промовив Пенрод.
— І що? — перепитав Цетт. — Я — тиран з сорока тисячами солдатів. Це удвічі більше, ніж ви зібрали на захист Лютаделя.
— А що нам заважає взяти вас у заручники? — вигукнув один з аристократів. — Здається, ви самі прийшли в наші руки.
Цетт розреготався.
— На випадок, якщо я не повернуся сьогодні ввечері, моє військо отримало наказ іти на штурм і за будь-яку ціну знищити місто! Щоправда, певно, після цього старший Венчер їх усіх теж знищить — але ані для мене, ані для вас це все вже не матиме значення! Ми всі будемо мертві.