— Чи всі згодні дозволити лорду Цетту поселитися в місті зі, скажімо… тисячею солдатів?
Дев’ятнадцятеро членів Зібрання підняли свої руки. Але не Еленд.
— Що ж, значить, вирішено, — промовив Пенрод. — Наступне засідання скличемо за два тижні.
«Цього просто не може бути, — подумав Еленд. — Я гадав, можливо, виникнуть проблеми з Пенродом, можливо — меншою мірою — з Філеном… Але один із тиранів, які загрожують місту? Як вони могли? Як вони взагалі до такого додумались?»
Еленд встав, намагаючись зловити за руку Пенрода, коли той збирався зійти зі сцени.
— Ферсоне, — тихо промовив молодий Венчер, — це ж божевілля.
— Нам слід розглянути його пропозицію, Еленде.
— Що розглянути? Хочете продати людей міста цьому тирану?
Обличчя Пенрода зробилося раптом холодним і суворим; він забрав руку.
— Послухай, хлопче, — ледве чутно сказав він. — Ти — добра людина, але завжди був ідеалістом. Ти все своє життя провів за книжками та мудруваннями, а я — у політичних інтригах при королівському дворі. Ти розумієшся на теоріях, а я — на людях.
Він обернувся і кивком показав на присутніх.
— Ти на них поглянь, — зазначив Пенрод, — вони ж налякані. Що їм до твоїх світлих ідей, якщо вони помирають з голоду? Ти щось розповідаєш про свободу та справедливість, а тим часом два ворожих війська готуються вирізати їхні родини.
Літній лорд знову обернувся до Еленда й поглянув йому просто в очі.
— Система правління Пана Всевладаря була далеко не ідеальна, але ці люди за його часів були в безпеці. А тепер цього немає. Ваші ідеали не зможуть витримати навали двох армій. Можливо, Цетт і тиран, але він дав обрати між ним і Страффом — і з них двох я б обрав Цетта. Якби ви нас не зупинили, ми б здали йому місто ще багато тижнів тому.
Пенрод кивнув на прощання молодому Венчеру, розвернувся і разом з кількома іншими аристократами пішов до виходу з приміщення. Евенд якийсь час стояв мовчки, а в голові його крутився уривок з книги Ітвеса «Дослідження Революції».
Ми спостерігали цікаве явище, пов’язане з бунтівними групами, які відкололися від Останньої Імперії та намагалися добитися автономії. Майже в усіх випадках Пану Всевладарю навіть не було потреби надсилати свої армії, аби упокорити бунтівників. До того часу, коли прибували його агенти, ці групи уже були скинуті.
Виглядало на те, що перехідний період хаосу ставав для бунтівників набагато серйознішим викликом, ніж тиранія, за якої вони жили раніше. Вони радо поверталися до авторитаризму — навіть репресивного авторитаризму — оскільки він видавався їм не настільки болісним, ніж невизначеність.
До нього на сцені приєдналася Вен та інші, Евенд обійняв дівчину за плечі та мовчки дивився, як люди виходять з будівлі. Цетт сидів у оточенні невеликої групи членів Зібрання, які домовлялися з ним про аудієнцію.
— Що ж, — тихо промовила Вен. — Тепер ми знаємо, що він — з-імли-народжений.
— Ти відчула від нього алломантію? — обернувся до дівчини Евенд.
— Ні, — похитала головою вона.
— То чому ти так вирішила?
— Ти поглянь на нього, — махнула рукою Вен. — Він вдає, ніби не може ходити — щось приховує. Хто може бути більш нешкідливим, ніж каліка? Сам подумай, чи існує кращий спосіб приховати той факт, що ти — з-імли-народжений?
— Вен, люба моя, — втрутився Бриз, — Цетт з дитинства каліка, у нього після важкої хвороби відняло ноги. Він — не з-імли-народжений.
— Це — найкраща легенда прикриття, про яку я чула в житті, — здивувалася дівчина.
Бриз закотив очі, але Евенд посміхнувся.
— Що тепер, Евенде? — поцікавився Гем. — Дотримуватися старого плану ми вже не можемо — в місто увійшов Цетт.
Евенд кивнув.
— Треба розробити новий план. Давайте…
Раптом він замовк, адже від групи, що оточувала Цетта, відділився молодий чоловік і почав наближуватися до Евенда. Це був той самий юнак, що сидів поруч із Цеттом у залі.
— Син Цетта, — прошепотів Бриз. — Ґнеорндін.
— Лорде Венчере, — привітався Ґнеорндін, злегка вклонившись.
Хлопцеві було, певно, стільки ж років, як і Страшку.
— Мій батько бажає знати, коли б ви хотіли зустрітися з ним.
Евенд здивовано поглянув на нього.
— Я не маю наміру вишиковуватися у чергу за членами Зібрання в надії отримати подачку від Цетта, друже. Перекажи батькові, що нам із ним немає про що говорити.
— Немає? — перепитав Ґнеорндін. — А як же моя сестра? Та сама, яку ви взяли в заручниці?
— Ви ж знаєте, що це не так, — нахмурився Евенд.