— І все-таки мій батько бажає поспілкуватися на цю тему, — промовив син Цетта, кинувши ворожий погляд на Бриза. — До того ж він вважає, що розмова між вами піде на користь інтересам міста. Ви зустрічалися зі Страффом у його таборі — чому б вам не зустрітися з Цеттом у межах вашого ж міста?
Евенд замислився.
«Відкинь свої упередження, — сказав він сам собі. — Тобі справді слід говорити з ним, хоча б і лише заради інформації, яку ти зможеш отримати від нього».
— Гаразд, — відповів Евенд. — Я з ним зустрінуся.
— Вечеря за тиждень? — запропонував Ґнеорндін.
Евенд коротко кивнув.
33
Утім, як той, хто знайшов Аленді, я став кимось значущим. Першим серед Світоносців.
Вен лежала на животі, підклавши під підборіддя складені руки, та уважно читала аркуш паперу, який лежав перед нею на підлозі. З огляду на хаос, який панував усюди протягом останніх кількох днів, вона з подивом відчула полегшення, коли повернулася до своїх занять.
Щоправда, полегшення було незначне, бо заняття ці теж були пов’язані з суцільними проблемами.
«Безодня повернулася, — думала вона. — Навіть якщо імла вбиває людей не так часто, вона все одно знову стала вороже налаштована. Тобто невдовзі знову повинен з’явитися Герой Віків, чи не так?»
Чи дівчина справді вважала що це може бути вона? Коли Вен замислювалася над цим питанням, усе це здавалося просто смішним. Та все-таки вона чула цю пульсацію у своїй голові, бачила духа в імлі…
А та ніч рік тому, коли вона билася з Паном Всевладарем? Та ніч, коли вона якось примудрилася втягнути в себе імлу та запалити її, ніби це був метал?
«Цього недостатньо, — подумала Вен. — Те, що зі мною одного разу трапилась дивна річ, яку я ще й ніколи не зможу повторити, не означає, що я — той самий спаситель з міфів».
Та насправді вона не дуже-то й була знайома з пророцтвами про Героя. У щоденнику зазначалося, що він був із простолюду, — але так можна було сказати про будь-якого скаа в усій Останній Імперії. Він начебто мав у своїх жилах трохи королівської крові, але тоді кандидатом на те, аби стати Героєм Віків міг бути будь-який нечистокровний у місті. Взагалі-то Вен могла закластися, що у більшості скаа був той чи інший благородний предок.
Дівчина зітхнула й похитала головою.
— Що таке, пані? — обернувся до неї ОрСеур.
Він сидів у кріслі, закинувши передні лапи на підвіконня, і дивився на місто.
— Пророцтва, легенди, передбачення, — зітхнула дівчина, ляснувши долонею по аркушу. — Який у цьому всьому сенс? Чому в Террісі взагалі в це вірять? Хіба релігія не повинна вчити чогось практичного?
ОрСеур зістрибнув на підлогу.
— А що може бути практичнішим, ніж отримати знання про майбутнє?
— Якби там щось корисне розповідалося, я б погодилась. Та навіть у щоденнику визнається, що террісійські пророцтва можна трактувати в багато різних способів. Яка користь від обіцянок, які можна інтерпретувати аж настільки вільно?
— Не слід зневажати чиїхось вірувань лише тому, що ви їх не розумієте, пані.
— Ти як Сейзед говориш, — фиркнула Вен. — Якась частина мене вже починає думати, що всі ці пророцтва та легенди навмисне понавигадували жерці, аби заробляти собі на життя.
— Лише частина? — веселим голосом поцікавився кандра.
Вен кивнула.
— Та частина мене, що виросла на вулицях і звикла очікувати обману.
Та сама частина, яка не бажала визнавати інших речей, які відчувала дівчина.
Пульсація ставала дедалі потужнішою.
— Пророцтва — це не обов’язково обман, пані, — промовив ОрСеур. — І навіть не реальна обіцянка на майбутнє. Вони можуть бути всього лише виявом надії.
— А ти що про це знаєш? — недбало махнула рукою Вен, відкладаючи вбік списаний папірець.
На якийсь час вони замовчали.
— Звичайно, нічого, пані, — нарешті відповів кандра.
— Вибач, ОрСеуре, — обернулась до вовчура Вен. — Я не хотіла… я останнім часом така неуважна.
«Гуп. Гуп. Гуп».
— Не треба просити вибачення, пані, — промовив ОрСеур. — Я — всього лише кандра.
— Але в той самий час ти особистість, — відзначила Вен. — Хоча у тебе і тхне з пащі.
ОрСеур усміхнувся.
— Ви самі обрали для мене ці кістки, пані. Бачили очі, що купували…
— Кістки кістками, — піднялась дівчина, — але, гадаю, більше смороду від того, що ти тухлятину їси. Щиро кажучи, тобі б не завадило пожувати листя м’яти.