Сейзед знову поліз до своєї міднопам’яті в пошуках відповідної релігії. Почав він з абеткового покажчика — одного з багатьох, які він створив. Знайшовши потрібну релігію, він видобув детальні описи її практик. Текст настільки чітко сплив у його пам’яті, ніби він щойно закінчив його запам’ятовувати. Як і будь-які спогади, вони б із часом розчинилися, але Сейзед збирався повернути їх назад у міднопам’ять задовго до того, як це трапиться. Так у хранителів усе й влаштовано, це метод, завдяки якому його народ зберігав надзвичайне багатство інформації. Сьогодні він обрав віру ХаДа, південну релігію, яка поклонялася сільськогосподарському божеству. Як і у більшості релігій — які всіляко переслідувались за часів правління Пана Всевладаря, — віра ХаДа зникла тисячу років тому.
Слідуючи приписам поховальної церемонії ХаДа, Сейзед підійшов до найближчого дерева — тобто до кількох кущів, які в цій місцевості вважалися деревами. Відламавши довгу гілку — заінтриговані селяни не відводили від нього очей, — він приніс її до могили, нахилився і вставив біля голови трупа у багнюку. Після цього піднявся і почав засипати яму.
Селяни дивились на нього виряченими очима.
«Які ж вони пригнічені», — подумав Сейзед.
Східна Домінія була найбільш хаотичною та неспокійною з усіх п’яти Внутрішніх Доміній. Чоловіки у цій групі селян були вже доволі немолоді. Банди вербувальників працювали ефективно; молоді чоловіки та батьки з цього села, найімовірніше, вже загинули на полі якоїсь битви, що вже не мала ніякого значення.
Важко було повірити, що може бути щось гірше за гніт правління Пана Всевладаря. Сейзед подумки переконував себе в тому, що ці люди відстраждають своє й одного дня заживуть щасливо завдяки тому, що зробив він та інші. Але поки що він бачив селян, яких фактично штовхають на вбивство одне одного, бачив дітей, що вмирають від голоду, бо якийсь деспот «реквізував» усі запаси харчів у селі. Він бачив грабіжників, що можуть вбивати кого їм заманеться, оскільки загони Пана Всевладаря вже не патрулювали канали. Він бачив хаос, смерть, ненависть і безлад. І не міг не визнавати, що частково в цьому є і його провина.
Він продовжував засипати яму. Сейзед учився для того, аби бути вченим, а також прислугою, і став террісійським мажордомом, найбільш корисним, дорогим і престижним з усіх слуг Останньої Імперії. А тепер це майже нічого не вартувало. Він ніколи нікого досі не закопував, але дуже старався закидувати труп землею шанобливо. Як не дивно, коли він зробив уже половину справи, селяни почали йому допомагати, ногами зіштовхуючи купи багнюки з краю ями всередину.
«Можливо, вони ще на щось сподіваються», — подумав Сейзед, зі вдячністю передавши одному з селян лопату.
Коли вони закінчили, з землі у голові могили стирчала сама лише верхівка закопаної гілки ХаДа.
— Навіщо ви це зробили? — поцікавився Теур, кивнувши на гілку.
Сейзед усміхнувся.
— Це — релігійна церемонія, добрий чоловіче Теуре. Якщо не заперечуєш, я закінчу її молитвою.
— Молитвою? Як у Сталевому Міністерстві?
Сейзед похитав головою.
— Ні, друже мій. Це молитва з давніх часів, ще до правління Пана Всевладаря.
Селяни, нахмурившись, перезирнулись. Теур потер зморшкувате підборіддя. Сейзед промовив молитву ХаДа — і всі вони в цей час мовчали. Закінчивши, він обернувся до селян.
— Колись це було відомо як віра ХаДа. Гадаю, хтось із ваших предків міг її сповідувати. Якщо бажаєте, можу навчити її основ.
Селяни стояли мовчки. Їх було небагато, близько двадцяти осіб — здебільшого немолоді жінки та кілька старших чоловіків. Серед них був лише один молодик — і той кривоногий; Сейзед здивувався, що він так довго прожив на плантації. Більшість лордів убивали інвалідів серед своїх скаа, щоб не марнувати на них ресурси.
— Коли повернеться Пан Всевладар? — спитала одна з жінок.
— Не думаю, що він колись повернеться, — відповів Сейзед.
— Чому він нас покинув?
— Настав час змін, — промовив хранитель. — Можливо, це також час дізнатися інші істини та навчитися чогось нового.
Селяни заворушилися. Сейзед тихо зітхнув; у цих людей віра міцно асоціювалася зі Сталевим Міністерством та його зобов’язувачами. Скаа не надто переймалися питаннями релігії — радше намагалися за кожної нагоди її уникати.
«Хранителі витратили тисячу років на те, аби зібрати і запам’ятати усе про майже згаслі релігії усього світу, — подумав Сейзед. — Хто б міг припустити, що тепер — коли Пана Всевладаря не стало — людям навіть не схочеться дізнатися, що вони втратили?»