«Капітан Дему?»
Вен відсахнулася, разом із кандрою присівши за невеликою купою коробок з продуктами. А що вона знала про Дему? Він був одним із бунтівників-скаа, якого Келсьє завербував майже два роки тому. Став командиром і швидко просунувся по службі. Він був одним із тих відданих і стійких воїнів, які не кинулися слідом за Єденом з рештою армії.
Після Краху він залишився з командою, зрештою дослужившись до заступника Гема. Гем, до речі, добряче його муштрував і вчив, що може пояснити те, що він вночі пересувається без ліхтаря або смолоскипа. Але навіть тоді…
«Якби я вирішила замінити когось із команди, — подумала Вен, — я б не обрала алломанта, адже в такому разі самозванця дуже просто виявити. Я б обрала когось непримітного, того, хто не ухвалює рішення або не привертає до себе зайвої уваги.
Того, хто достатньо близький до команди, але не обов’язково в неї входить. Того, хто завжди близько до важливих нарад, але кого інші знають не надто добре…»
Вона відчула, як її тілом пробігся легенький дрож. Якщо самозванець — Дему, то це означає, що нікого з її друзів не вбили. Але водночас це означало, що господар кандри набагато розумніший, ніж вони розраховували.
Дему зайшов за ріг замку, і вона тихенько пішла за ним. Утім, що б він не робив цієї ночі, зі своїм завданням він уже впорався — наблизившись до одного зі входів до будівлі, він пройшов усередину, привітавшись із гвардійцем на чатах.
Вен знову сховалась у тіні. Він переговорив із гвардійцем, а значить, виходив з палацу не потайки. І все-таки… вона згадала його згорблену постать, тривожні рухи. Щось його точно непокоїло.
«Це він, — подумала вона. — Шпигун».
І що їй тепер із цим знанням робити?
34
Мені знайшлося місце у традиції Очікування — я став Провісником, пророком, який передбачив появу Героя Віків. І відмовитися від Аленді означало відмовитися від свого нового статусу, від визнання з боку інших.
І я не відмовився.
— Це не спрацює, — похитав головою Еленд. — Для того щоб усунути члена Зібрання, нам буде потрібне одностайне рішення — звичайно, без урахування особи, яку усувають. Усіх вісьмох торговців вигнати з Зібрання ми не зможемо.
Гем мав вигляд дещо спустошений. Еленд знав, що той полюбляє вважати себе філософом; і справді — розум Гема чудово підходив для абстрактного мислення, але вченим він не був. Так, він обожнював ставити запитання й отримувати відповіді, але не мав досвіду прискіпливого дослідження текстів, вивчення значень і підтекстів, які ховаються в них.
Еленд поглянув на Сейзеда, який сидів за столом, уп’явшись поглядом у якусь книгу. Біля хранителя височів стос зі щонайменше десятка томів, і всі вони були складені охайно, корінці були розвернуті правильно, а обкладинки були вирівняні. Тим часом Елендові книжки завжди були навалені абияк, а з них там і тут стирчали під дивними кутами аркуші з нотатками.
Дивовижно, скільки книжок може поміститися в кімнаті, якщо тільки в ній не потрібно багато рухатися. Гем влаштувався на підлозі, поруч з ним був невисокий стосик, хоча він здебільшого озвучував випадкові ідеї, які по черзі спливали в його голові. Тіндвіл зайняла крісло і на книжки навіть не дивилася. Террісійка охоче брала участь у тому, аби зробити з Еленда пристойного короля, але відмовилася допомагати йому не вилетіти з трону. Очевидно, для неї це означало перетнути якусь невидиму лінію між учителем і політичним радником — і перетинати цю лінію вона не збиралась.
«Добре, що Сейзед не такий, — подумав Еленд, — інакше Пан Всевладар досі би правив. А якщо точніше — ми з Вен давно б уже були мертві, адже саме Сейзед врятував її з полону інквізиторів, а не я».
Він не любив про це згадувати. Його марна спроба врятувати Вен здавалася тепер метафорою до всього, що він зробив не так упродовж свого життя. Він завжди хотів як краще, а виходило як завжди. І це потрібно було міняти.
— А як щодо цього, Ваша Величносте?
Голос цей належав єдиній сторонній особі у кабінеті — вченому на ім’я Нурден. Еленд намагався не звертати уваги на хитромудрі татуювання довкола його очей, з яких можна було здогадатися, що в минулому Нурден був зобов’язувачем. Намагаючись приховати тату, він носив великі окуляри, але було зрозуміло, що колись він обіймав відносно високу посаду в Сталевому Міністерстві. Від вірувань він, може, і відмовився, але татуювання залишилися з ним назавжди.