Це був жах від розуміння наближення смерті.
Вона розвернулась, збираючись відстрибнути, але Зейн стрибнув першим — раніше навіть, ніж вона почала рухатися. Він знав, що вона робитиме, ще раніше, ніж вона сама це знала. Зейн схопив ззаду плече Вен і потягнув її, кинувши на дах.
Дівчина боляче вдарилась об метал, яким було вкрито дах замку Венчерів. Зейн стояв над нею, дивлячись згори вниз, ніби чогось очікуючи.
«Я не повинна програти ось так! — у відчаї подумала Вен. — Я не дам себе вбити, мов загнаного в кут пацюка!»
Вона потягнулася до ножа і махнула ним у напрямку ноги Зейна — але марно. Він легко відставив ногу — якраз настільки, аби вістря її кинджала не зачепило навіть тканини штанів. Вен почувалася як дитина, яку не підпускав до себе значно більший та потужніший суперник. Мабуть, саме так почувалися й звичайні люди, намагаючись битися з нею.
Раптом Зейн завмер.
— Що таке? — після короткої паузи не стрималась дівчина.
— У вас справді немає атію, — тихо промовив він. — І запасів Пана Всевладаря ви не знайшли.
— Ні, — зізналась Вен.
— У вас його взагалі немає.
— Я останні крихти використала, аби відбитися від убивць Цетта.
Він кілька секунд стояв нерухомо, після чого розвернувся і трохи відійшов. Вен сіла — серце її шалено билося в грудях, руки трохи тремтіли. Вона змусила себе піднятися, а тоді нахилилась і підняла свої кинджали. Один із них тріснув, ударившись об мідну покрівлю.
Зейн, дивлячись на неї крізь імлу, мовчав.
Він бачив її страх, але водночас і рішучість.
— Мій батько хоче, аби я тебе вбив, — промовив Зейн.
Вен піднялась, дивлячись на нього — в очах її досі легко вгадувався страх. Хоча вона й була дуже потужною алломанткою і добре вміла його пригнічувати. Інформація від їхнього шпигуна, як і те, що дівчина сказала під час візиту до намету Страффа — це все виявилося правдою. В місті атію немає.
— І тому ти не приходив? — поцікавилась вона.
Зейн кивнув, відвертаючись від неї.
— І чому ти залишив мене в живих?
— Не знаю, — знизав він плечима. — Я й досі можу тебе вбити. Але… я не мушу цього робити. Я можу не виконувати його наказ, а просто забрати тебе — ефект буде той самий.
Він знову обернувся до неї. Вен дивилась на нього, насупившись — тендітна, безмовна постать в імлі.
— Ходімо зі мною, — запропонував він. — Ми обоє можемо просто зникнути звідси; Страфф втратить свого з-імли-народженого, а Евенд — свого. Ми могли б позбавити їх обох їхньої найнебезпечнішої зброї. А ми — станемо вільними.
Дівчина не стала відповідати негайно; трохи згодом вона похитала головою.
— Це… те, що між нами, Зейне. Це не те, що ти думаєш.
— Що ти маєш на увазі? — підійшов він на крок.
Вона поглянула на нього.
— Зейне, я кохаю Евенда. Справді кохаю.
«І по-твоєму, це означає, що ти не зможеш нічого відчувати до мене? — подумав Зейн. — А як же той твій тужливий погляд? Ні, все не так просто. Ніколи не буває просто».
Утім, чого він іще мав очікувати?
— Зрозуміло, — відвернувся він. — Усе як завжди.
— Що ти маєш на увазі? — поцікавилась вона.
«Евенд…»
— Убий його, — прошепотів Бог.
Зейн заплющив очі. Її не обдуриш — дівчину, яка виросла на вулиці та яка водила дружбу зі злодіями та шахраями, довкола пальця не обкрутиш. Це було важко. Вона повинна побачити речі, які так жахали Зейна.
Вона повинна побачити правду.
— Зейне? — гукнула його Вен.
Вона, здавалося, досі трохи тремтіла після поєдинку, але була з тих людей, які швидко себе опановують.
— Хіба ти не бачиш схожості? — обернувся до неї Зейн. — Той самий ніс, ті самі риси обличчя? Я стрижуся трохи коротше, але волосся так само в’ється. Невже ж це так важко побачити?
Дівчині аж подих перехопило.
— Кому б іще Страфф Венчер довірив стати своїм з-імли-народженим? — вів далі Зейн. — З якого б дива він став підпускати мене так близько до себе, чому б іще він посвячував мене у свої плани?
— Ти — його син, — прошепотіла Вен. — Брат Евенда.
Зейн кивнув.
— А Евенд…
— Він про мене не знає. Але ти якось поцікався в нього про сексуальний темперамент мого батька.
— Він мені розповідав, — кивнула Вен. — У Страффа повно коханок.
— І причина не тільки у його хтивості, — пояснив Зейн. — Більше коханок — значить, більше дітей. Більше дітей — більше алломантів. Більше алломантів — більше шансів, що твій з-імли-народжений син стане вбивцею, готовим виконувати твої доручення.